Дівчина з будинку навпроти

9.1

Дарина прошмигнула у будинок швидше, ніж я встиг оговтатися. Лише потім помітила Алісу.

— Привіт… — відвела погляд. — Я прийшла до… свого репетитора. 

Моє здивування було таким же щирим як і в Аліси.

— Репетитор? — перепитала, дивлячись на мене. — З якого предмету?

— Історія, — збрехав я. Єдиний предмет, який любив у школі.

— О.. ясно. Я б запропонувала кави, але не впевнена, що дітям можна її пити.

Для Дарини це було наче ляпас. Вона з усіх сил намагалася виглядати старше свого віку, а тут її обізвали дитиною. Ще й на очах у хлопця, з яким напередодні вона намагалася фліртувати. 

— Не треба кави, — запевнив я. — Ми лише розберемо помилки сьогоднішнього тесту, і Дарина піде.

— Так, — кивнула мала. 

— Тоді не заважатиму, — Аліса поклала брудні чашки до раковини. — Я буду у себе в кімнаті. До речі, я теж складала МНТ з історії. Набрала доволі високий бал, тому якщо комусь із твоїх однокласників також знадобиться репетитор, то я готова трохи підзаробити.

— Матиму на увазі, — Дарина пройшла у кухню. Мені не подобалося бачити її в своєму домі. Складалося враження, що слідом за нею прийдуть і проблеми.

— Чого тобі? — запитав я пошепки, щойно Аліса зникла.

— Це стосується Марти. У мене є пропозиція.

— Цікаво… — я узяв стілець та присів навпроти. — Валяй.

— В мене є доступ до татової кредитки. Я дам тобі грошей, якщо ти пообіцяєш забути про Марту.

Це мене здивувало, проте я не подав виду.

— Твоя пропозиція мене не зацікавила. Ще щось? Чи таки повчимо історію?

— Це заради неї! — маска пихатості та самовпевненості спала з обличчя Дарини. — Вона думала, що не захворіє, якщо ви будете спілкуватися через паркан, але сьогодні їй дуже зле. Вона практично не стає з ліжка… Я не хочу, щоб вона ризикувала через зустрічі з тобою.

— Їй погано? 

— Так. Тато не знає, чому її хвороба раптом загострилася, а я не кажу йому правди тільки тому що сподіваюсь домовитися з тобою мирним шляхом.

Я узявся за голову.

— Ти можеш пояснити нормально? Чим вона хворіє? 

— Я погано розуміюся в медичних термінах…

— Я теж. Просто опиши своїми словами.

— Добре… — тепер Дарина остаточно перетворилася на звичайно дівчинку. Перелякану, невпевнену та розгублену. Дівчинку, яка любила свою старшу сестру та хотіла врятувати її. Такою вона подобалася мені значно більше. — У неї немає імунітету від вірусів та бактерій, які переносять інші люди. Вона має жити практично у стерильних умовах, інакше помре. Були випадки, коли тато ледве встигав відкачати її. Марта постійно п’є багато ліків, які підтримують її організм. А ще час від часу тато проводить спеціальну операцію… щось для очищення її крові.

Я не вірив власним вухам. Це звучало як щось з області фантастики. 

— Ніколи не чув про таку хворобу.

— Таких випадків дуже мало. Зазвичай люди з подібним діагнозом помирають ще в дитинстві.

— Тепер я бодай розумію, чому вона не виходить з дому… Але… Але ж ви з нею контактуєте? Чому ви для неї безпечні, а я — ні?

— Ми не заходимо в дім, не обробивши свої речі. У нас всі можливі щеплення. Ми навіть тимчасово переїжджаємо в готель, якщо підозрюємо, що підхопили нежить. 

— Виходить… я заразив Марту? Але чим? Я ж не хворію.

— Ти можеш навіть не підозрювати, що твій організм бореться з вірусом, — Дарина схопила мене за руку. — Пообіцяй, що більше не прийдеш. Для тебе це лише цікавість, для неї — ціна життя.

Я не міг пообіцяти. Попри страшні речі, які озвучила Дарина, я не хотів зникати без пояснень. Якщо вона казала правду, то життя Марти було ще гіршим, ніж я міг уявити. Мені стало шкода її. 

— Гаразд, я більше не приходитиму. 

— Дякую.

— Але за однієї умови.

— Скільки? — видихнула Дарина.

— Та не потрібні мені гроші. Потрібна послуга… я хочу дещо передати Марті.

— Ти вже передав їй свої бактерії! Хіба мало?!

— Ця річ буде без бактерій. Я протру її антисептиком.

— Ну не знаю…

— Чекай тут!

Я побіг на другий поверх. Дістав свій старий телефон, який ще вночі підготував до передачі Марті. Потім узяв записник, видрав з нього аркуш паперу та нашвидкуруч надряпав записку.

“Привіт, Марто!

Я обіцяв тобі подарунок і зазвичай дотримуюся своїх слів. Напиши мені, коли отримаєш його. Тільки не кажи про нього батькам. Нехай це буде нашим з тобою секретом.

П.С.

Вибач, що наражав тебе на небезпеку. Одужуй скоріше”.

Як належить, протер телефон антисептиком. Разом із запискою загорнув його у пакет і кілька разів обмотав скотчем. Лише після цього спустився до Дарини.

— Що тут? — поцікавилася вона.

— Сувенір на згадку, — відповів, а потім нахилився ближче. — Якщо ти не принесеш його, я дізнаюся. Якщо розпакуєш замість Марти — теж. 

— Це звучить як погроза. 

— Можеш вважати за погрозу. Якщо ти не віддаси це Марті, я буду вимушений знову навідатися в гості.

— А якщо ти не будеш ввічливим зі мною, я розповім про тебе батькам!

— І що?

— Вони поскаржаться поліції, що ти не даєш нам спокою. І вас всіх виселять з цього будинку!

— Добре. Тільки, коли говоритимеш з батьком, не забудь уточнити, що Марта захворіла якраз завдяки тобі. Це ти дозволила їй зустрітися зі мною. Гадаю, вони не зрадіють…

Дарина нервово стиснула губи.

— Я думала, ми можемо бути друзями… — прошепотіла, беручи з моїх рук пакунок.

— А хіба ми не друзі? Давись, як швидко ми владнали конфлікт, — я пройшов крізь вітальню та відчинив двері. — Тобі час додому. Мама з татом будуть хвилюватися.

— Не говори зі мною так!

Я розвів руками.

— Діти не мають гуляти без нагляду.Дарина, спеціально затрималася на порозі, аби ще раз поглянути мені в очі.




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше