Дівчина з будинку навпроти

8.1

Попри те, що Дарина пообіцяла берегти мою таємницю, я все ж боялася повернення батьків. Мама відчувала брехню і дуже не любила, коли їй говорили неправду. Гадаю, вона звикла усе до останньої дрібниці тримати під контролем, тому й не дозволяла навіть трохи відхилятися від правильного за її мірками устрою. 

Під час вечері я не зводила очей з Дарини, а та в свою чергу, хоч і намагалася вдавати наче нічого не сталося, все одно виглядала напруженою. Особливо це було помітно по тому, з якою байдужістю вона штрикала виделкою рибу, хоча насправді дуже любила її.

— Треба негайно зміряти їй температуру, — сказала мама, з хвилюванням переводячи погляд з Дарини на вітчима. — Мені не подобається її млявість.

— Буду дуже вдячна, якщо ти не говоритимеш так, наче мене тут немає, — хмикнула Дарина.

Вітчим вирішив заступитися за дружину.

— Мама просто переймається. Не варто грубити їй.

— Нічого, любий. Я неправильно висловилась… Доню, ти погано почуваєшся? 

— Зі мною все нормально, — відмахнулася Дарина. — Просто втомилась.

— Слабкість у перші дні після вакцинації — норма, — промовив Сергій Олегович, але все ж потягнувся долонею до лоба дочки.

Дарина, насупивши брови, відхилилася.

— Набридли ці вакцинації. Чому дітям лікарів доводиться постійно терпіти якісь уколи? — заскиглила у звичній для неї манері. Я розуміла, що вона спеціально з'їхала на іншу тему, і була дуже вдячна за це.— Жодному з моїх однокласників не роблять скільки щеплень, як мені. 

— Твоє питання і є відповіддю. Ти — донька лікаря. Мені постійно доводиться мати справу з різними хворобами, і я не хочу аби якась причепилась до тебе. Тим паче ми маємо піклуватися про Марту. В неї ослаблений організм, тому щеплення протипоказані. Якщо ми принесемо їй вірус, вона з ним не впорається. Тоді буде горе.

Дарина з-під лоба подивилася на мене. Мені здавалося, що ще мить, і вона зламається. 

— Ледь не забула! Я ж обіцяла тобі заплести косички на ніч! — кинула перше, що спало на думку. Піднялась, та потягнувши Дарину за руку, змусила її стати з-за столу. — Ходімо.

— Точно, — вона кивнула. — Дякую за вечерю. Не викидайте, я доїм на сніданок.

— Ну як хочеш, — мама невдоволено піджала губу. — Але все ж поміряй температуру.

— Так, зайди в мій кабінет перед сном, — кивнув вітчим.

Ми з Дариною пішли до мене в кімнату. Щойно вона спустилася на кілька сходинок, відразу видихнула з полегшенням.

— Я ледь не проговорилася.

— Ти добре трималась, продовжуй у тому ж дусі. Так емн… тобі плести ті косички? 

— Давай. Куди ж без конспірації, — нарешті посміхнулася.

Я всадила Дарину в крісло та узялася розчісувати її волосся. 

— Тобі дійсно робили чергове щеплення? 

— Угу, вчора. Від нього сильно болить рука. І як довести татові, що в Україні мені навряд чи загрожуватиме африканська крокодиляча лихоманка або щось типу того?

Я розсміялась. 

— В Харкові багато іноземних студентів. Якийсь африканець цілком може привезти з собою й крокодилячу лихоманку.

— Мене більше турбує інший студент. Той, що живе навпроти… Думаєш, сьогодні він знову прийде? 

При згадці про Артема, усмішка сповзла з мого обличчя. 

— Не знаю. Хотілося б,  — зізналась я.

— Може, скажеш йому одягнути маску? 

— Краще вже протигаз. Але як я це поясню? 

— Не знаю… Скажи, що тобі подобаються хлопці з легкою придуркуватістю.

— Не думаю, що він хоче сподобатися мені.

— Чому? Він прийшов до тебе в гості. Це вже про щось говорить, — Дарина обернулася до мене. — Хоча я б і сама не відмовилась поговорити з ним без свідків і під зірками.

— Ти ще замала для дружби зі студентами.

— А хто каже про дружбу? Я б хотіла зустрічатися з ним. Мені б уся школа заздрила…

— По-моєму стосунки варто будувати на інших засадах.

— Ти така правильна, аж гидко. Навіть добре, що тобі не можна виходити з дому, бо в нашому жорстокому світі тебе б розчавили, як комаху.

— Для мене головне, щоб тебе ніхто не розчавив, — я доплела останню косичку та зав’язала на ній резинку. 

— Мене не розчавлять. Я занадто високо літаю, — Дарина піднялась та потягнулася. — Розповіси мені, як пройшла сьогоднішня прогулянка? 

— Якщо він ще прийде, — знову повторила я. — А тепер йди міряти температуру. 

— Чому я не народилася в родині музикантів… — пробубоніла Дарина сходами вгору.

До можливості вийти надвір залишалося кілька годин. Я так сильно хвилювалася, що не могла знайти собі заняття. Постійно дивилася на стрілки годинника, але ті немов приклеїлися до циферблата. 

— Марто! — у підвал зазирнула мама. Я навіть здивувалась, що вона вирішила побажати мені доброї ночі. А раптом Дарина все ж… Тільки б не це! 

— Так, мамо? — я мимоволі стиснула пальці у кулаки.

— Я нагадала Дарині помити посуд, але вона сказала, що цього тижня ти виконуватимеш всі її хатні обов’язки. 

От мала лисиця!

— Так і сказала?

— Угу. З чого така щедрість?

— Та просто… Стало шкода її. Вона ж тільки після щеплення, нехай відпочиває. Мені не складно, тим паче я вже почуваюся набагато краще. 

— Дуже мило з твого боку. Власне, мене мало турбує, хто митиме той посуд. Аби тільки на ранок у мийці не залишилося жодної брудної тарілки.

— Добре.

— Добраніч, люба.

— Добраніч, мамо.

Нарешті всі зібрались вкладатися. Ще трохи, і я зможу ковтнути трохи свободи. 




Поскаржитись на передплату




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше