5. Сімейна вечеря

6 квітня, вівторок

Макс

Друга чашка кави не допомагала позбутися похмілля. Голова гуділа, здавалося ще трохи, і вона розколеться навпіл. Макс сидів за довгим столом, злегка прикривши очі й уперши долоню в лоба, він навіть не намагався зосередитися на темі обговорення. На іншому кінці столу члени ради директорів активно вели дискусію щодо стратегії компанії. "Чорт, я походу старію. Раніше у мене не було такого сильного похмілля".

— Ти згоден, Максе? — спитав Фелікс. Суворий погляд татових темних очей на мить зустрівся з його блакитними.

— Так. — він схвально хитнув головою, сам не знаючи, з чим погодився.

— Добре, тоді перейдемо до обговорення нової колекції. Анно, прошу. — Його батько покликав білявку із креативного відділу. Дівчина вийшла вперед, опустила білий екран для проектора та вимкнула верхнє освітлення у приміщенні.

"Слава Богу! — Макс ще ніколи так не радів презентації, — Є шанс, що я не здохну від цього яскравого білого світла".

— Весела нічка? — пошепки спитав Олег. Молодий рудоволосий чоловік сидів навпроти Макса і, здається, теж не був дуже зацікавлений обговоренням робочих питань.

Макс криво усміхнувся і кивнув головою.

— Наступного разу поклич мене з собою, я не хочу пропускати такі веселощі. - з ентузіазмом сказав Олег. Він уже давно набивався у друзі до Макса.

На білому екрані змінювалися ескізи кілець та сережок, дівчина захоплено розповідала про ідеї креативного відділу, її зрідка перебивали питаннями. Вже за 20 хвилин Макса почало хилити в сон. Він навіть не помітив, як Олівія принесла всім присутнім каву, а перед ним дбайливо поставила пляшку мінералки.

Дівчина торкнулася його плеча і тихо сказала:

— Зараз принесу склянку.

За кілька хвилин вона повернулася зі склянкою та якимись паперами, які роздала всім учасникам наради. Коли секретар розкладала документи перед Максом, вона непомітно поклала руку йому на ногу, вище коліна, і трохи стиснувши пальці провела вгору, у бік застібки на штанях. Макс підняв на неї зацікавлений погляд. Олівія нахилилася до його вуха, гаряче дихання торкнулось його щоки.

— Максиме Феліксовичу, мені здається нам треба обговорити одне дуже важливе питання наодинці. — млосним голосом прошепотіла дівчина, потім швидко відійшла від нього і, як ні в чому не бувало, продовжила розкладати папери. 

Макс не відводив погляду від її стрункої фігури та красивого обличчя, в якому суміш латиноамериканських та європейських генів створили найкраще поєднання. Пронизливі очі горіхового відтінку, чуттєві вуста нафарбовані темною помадою й довге каштанове волосся підкреслювали золотисто-бронзовий колір її шкіри. У напівтемряві переговорної, рухи Олівії виглядали ще більш граціозними та сексуальними. Вже на виході з кабінету дівчина обернулася і пильно подивилася на Макса.

— Через 5 хвилин. — беззвучно, одними губами сказав він.

Дівчина кивнула і спокусливо посміхнулася.

Вони зустрічалися вже більше року, і саме за таку спонтанну поведінку Олівія й подобалася Максу. Він не був закоханий. Точніше, хлопець не зовсім розумів, що мається на увазі під цим словом. Адже кожна людина закладає свій зміст у це поняття. Максу було цікаво проводити час разом з Олівією і він отримував задоволення від близькості з нею. Це ж і є закоханість... Чи ні? У будь-якому випадку, як не називай ці стосунки, вони не зобов'язували Макса не цікавитись іншими дівчатами. Мабуть, навіть навпаки. Щоправда, і Олівія свідомо погодилася на такі умови.

Іноді Макс пропадав на кілька днів, не відповідав на дзвінки та повідомлення, а потім повертався як ні в чому не бувало. Він був готовий чесно відповісти на будь-які питання дівчини і загалом, не приховував своїх пригод. Але Олівія ніколи ні про що не питала. Вони називали це вільними стосунками, хоч і закладали у це поняття різний зміст.

— Поїдеш зі мною на вечерю до батьків? — спитав Макс, поправляючи комір білосніжної сорочки.

Олівія стояла до нього спиною і дивлячись у дзеркало, витирала розмазану від поцілунків помаду:

— У вас якесь свято?

— Ні, просто сімейна вечеря. Як завжди. — Макс сперся спиною на стіну санвузла і тепер вів діалог з дівчиною через дзеркало.

Олівія провела темно-малиновою помадою по соковитих губах і почала поправляти розпатлане волосся.

— Я тільки за, але мені треба буде заїхати додому, переодягнутися.

— Нащо? Ти чудово виглядаєш. — він ще раз окинув поглядом струнку постать Олівії в стриманій чорній сукні.

— Тому що дехто виявився надто гарячим. — грайливо відповіла дівчина, дивлячись на відображення Макса у дзеркалі. — У мене порвався одяг.

Олівія вказала пальцем з довгим манікюром на розріз на нозі, він і справді став глибоким до непристойності.

Макс посміхнувся:

— Я зрозумів, з мене нова сукня.

Дівчина усміхнулася йому у відповідь, задумливо покрутила в руках золотистий футляр від помади і поклала його в сумочку. Ще кілька секунд позволікала і запитала вже серйозним голосом:

— Ти розповів Марті?

— Про що? — здивувався хлопець, він не чекав такого питання.

— Про нас, ми ж начебто як зустрічаємось. — Олівія все ще поправляла зачіску, проте її тон помітно змінився.

— Чому я маю їй про це розповідати? — Макс схрестив руки на грудях і уважно подивився на відображення співрозмовниці.

Олівія, нарешті, відвернулася від дзеркала і обурено вигукнула:

— Може, тому що вона моя начальниця, а ти її брат?! — дівчина підійшла до Макса майже впритул. — Вона мене і так недолюблює! Ти хочЕш, щоб Марта вигнАла мЕне, як тільки дізнається від когось іншого прО це? - коли дівчина злилася її акцент ставав помітнішим.

— Вона тебе не вижене.

— Ну звичайно!

— Взагалі Марту не стосується моє особисте життя. Та й ми ж разом приїдемо на вечерю, і так все стане очевидно. — незворушно відповів він. Макс справді не розумів чому дівчина так старанно вимагає розголосу стосунків.