3. Дім, милий дім

5 квітня, понеділок

Марта

Машина Марти неспішно їхала лісовою дорогою. Найближчі п'ять кілометрів шлях пролягав через мальовничий гай. Густі ялинки стояли щільною стіною вздовж узбіччя, не пропускаючи світло фар у глиб лісу. Надвечір небо затягло хмарами і єдиним джерелом світла на пустельній ділянці шляху був Мерседес дівчини. Ця дорога завжди викликала в неї глибоке почуття тривоги, яке наростало дедалі більше. Марта сильніше тиснула на газ. Вона сама не знала, чого боялася. Дівчині  здавалося, що вона вже давно позбулася цього містичного страху, але насправді той так і чекав її на тому ж місці всі ці 10 років.

Ліс різко розступився. Звивиста стрічка дороги вела прямо до маєтку сім'ї. Марта, мимоволі, зітхнула з полегшенням. Вона проїхала вздовж високого кам'яного паркану і під'їхала до кованих воріт. Її батько купив цю садибу років 20 тому за смішну ціну. Правда і будова тоді була в жахливому стані: всі шибки вибиті, частина стелі та другого поверху відсутня, а дах над еркером зірвало ураганом ще в минулому столітті. Проте всі недоліки компенсував той факт, що від'їхавши всього лиш 15 кілометрів від центральних районів міста, опиняєшся у тихому куточку, оточеному густими лісами та незайманою природою.

Наразі, фасад маєтку був повністю відреставрований. У більшій частину будинку завершено ремонт і зроблено все, для комфортного життя сучасної людини. Будова, площею близько півтора гектара, величезний сад, двадцятиметровий басейн та оранжерея з тропічними рослинами вимагали постійного догляду та чималих коштів.

Марта залишила машину недалеко від входу і піднялася широкими кам'яними сходами. Маєток зустрічав гостей суворим, гранітним фасадом, частково повитим плющем. Рослини дерлися по кутах будівлі, обплітали балкони і намагалася дотягнутися ліанами до гострокінечного даху. У саду стояла тиша. Ліхтарі підсвічували криві силуети старих в'язів, яким була точно не одна сотня років. Трохи поодаль, виднілися химерних форм акації та гігантська сосна. Дерева ще не встигли відростити листя, тому їх вигнуті голі гілки додавали похмурої атмосфери і без того не привітному місцю. Дівчина здригнулась від холодного пориву вітру і зайшла до будинку.

— Марто, Фелікс Васильович сьогодні затримується. Просив щоб вечерю накрили об 11-ій. - сказала літня темноволоса жінка в скромній коричневій сукні.

Дівчина зітхнула. Вона планувала лягти раніше, щоб зранку, ще до поїздки в офіс, встигнути підготуватися до наради. Марта розуміла, що батько упереджено ставиться до неї і їй потрібно вигідно виділитися. Але й не прийти на сімейну вечерю значило б образити Фелікса.

— Спасибі Роза, я спущусь об одинадцятій. - на ходу відповіла дівчина.

Відреставровані дерев'яні сходи поскрипували від кожного кроку. Марта пройшла в самий кінець довгого коридору, двері її кімнати були в торці будівлі. За весь час, поки вона навчалася в Лондоні, тут практично нічого не змінилося. Навпроти величезного вікна, стояло широке ліжко з витим узголів'ям із жовтого металу. Біля виходу на балкон розмістився туалетний столик з високим дзеркалом у тонкій золотистій рамі та м'який смарагдовий пуф. Завдяки вікнам від стелі до підлоги, приміщення зазвичай заливало сонячне світло, і це незважаючи на те, що маєток був витриманий у досить похмурій вікторіанській стилістиці. Але зараз, коли небо було затягнуто щільними хмарами, морок з вулиці проникав у кімнату через віконні рами. Марта відразу натиснула на вимикач. Тепле світло від ламп, осяяло зелені візерунки на шпалерах, заблищало на глянцевих поверхнях, і вмить розігнало гнітючу атмосферу.

Дівчина залізла в білосніжну ванну на золотих ніжках, яку для неї завчасно набрала Роза. Пухнаста, як хмаринки, піна наповнювала кімнату ароматом трояндового масла і грейпфрута. Марта випрямила довгі стрункі ноги, які ледь поміщалися у ванні, і заплющила очі: "Таке відчуття, що в цьому будинку ніколи нічого не змінюється." Насправді, вона не любила родинний маєток. Він завжди пригнічував її. У дитинстві, майже кожного разу, коли вони гралися з Максом в ігровій кімнаті чи бігали темними звивистими коридорами, їй здавалося, що хтось спостерігає за ними. Крім цього дивного відчуття, дівчину весь час переслідувало передчуття неминучого нещастя. Немов цей будинок не міг допустити жодних проявів радості в своїх стінах.

Марта опустилася глибше у ванну, вода намочила довгі чорні пасма. "І чому я так не хотіла їхати звідси?" — вона згадала, як проридала всю ніч, дізнавшись, що батьки відправляють її вчитися за кордон. Марті тоді здавалося, що тато та мати просто ненавидять її. Дівчина не готова була покинути своїх, і так нечисленних друзів, своє перше підліткове кохання і почати нове життя в чужій Англії. Ще більше їй боліло через те, що Максу батьки дозволили вчитися, де він захоче, а їй ніхто не дав права вибору.

Легкий протяг торкнувся зап'ястя дівчини. Вона опустила руку в ароматну піну, набрала повітря в легені, і, не розплющуючи очей, повністю занурилась у воду. Кілька секунд Марта відчувала приємну невагомість, неменучу легкість від поринання у воду з головою. Але вже за мить у неї з'явилося якесь тягуче, ниюче, неприємне почуття тривоги. Начебто знову всі дитячі страхи почали прокидатися в її підсвідомості. Це мерзенне відчуття почало безперервно наростати, прискорюючи серцебиття дівчини. Марті, як і тоді в дитинстві, знову почало здаватися, що хтось невидимий дивиться на неї.

Вона розплющила очі під водою... І мало не захлинулась від переляку! Через гладь води, дівчина побачила щось зовсім дивне. Щось світло-сіре, безтілесне, майже невагоме зависло в дверях. Ця попеляста хмара немов зрозуміла, що її помітили і відразу ж метнулося у бік виходу з ванної!

Марта моментально виринула, створюючи навколо себе купу хаотичних бризок. Вона злякано вчепилася пальцями в борти ванни і голосно закричала:

— Хто тут?!!