2. Дорога родина...

За три дні до цього. 2 квітня, п'ятниця

Михайло

Михайло поставив каву на стіл і подивився на настирливо цокаючий годинник на стіні. Понад 15 років він орендував цей офіс на першому поверсі житлового будинку. Хоча приміщення було зовсім невеликим, та чоловікові тут було затишно. По центру кімнати стояв дубовий стіл з подряпаною і місцями потертою від старості стільницею. Два темно-коричневі крісла з оббивкою з грубої шкіри, покритою павутинкою дрібних тріщин, займали основну площу кабінету. Уздовж стін розмістилися щільно набиті папками та документами книжкові полиці. У приміщенні пахло по-особливому: сумішшю ароматів міцної кави, натурального дерева, старого паперу та пилу. Михайло любив цей запах. Він нагадував йому про свою колишню роботу в поліції, так завжди пахло у приміщенні архіву. Саме там він і познайомився зі своєю дружиною, яка з першого погляду запала йому в душу і досі не відпускала його думки. Він часто згадував її дзвінкий сміх, золотисті кучері та милу звичку носити за вухом ручку, або олівець.

Чоловік тяжко зітхнув, ще раз подивився на годинник - без однієї хвилини одинадцять. У під'їзді почулися впевнені кроки і за кілька секунд двері відчинилися. На порозі стояла висока молода жінка у дорогому бежевому пальті.

— Доброго дня, — сказала вона, — Ви Михайло Іванович? — Не чекаючи на відповідь, дівчина сіла в крісло навпроти Михайла.

— Доброго дня, так. Приємно познайомитись. — літній чоловік підвівся і хотів потиснути руку гості, але вона проігнорувала цей жест.

Дівчина зняла шовкову хустку з голови і її чорне хвилясте волосся розсипалося по плечах.

— Чудово. Вчора моя помічниця дзвонила вам. Ви готові негайно взятися за справу? — Клієнтка поправила великі сонцезахисні окуляри і Михайло мимоволі глянув у вікно. "Навряд чи вона одягла окуляри, щоб захиститися від перших теплих променів квітневого сонця" — подумав він.

— Дивлячись, яка справа. Ваша помічниця не надала мені жодної інформації, тому... Кхм...— Він зам'явся, не знаючи як звернутися до гості. — Вибачте, ви не назвалися.

Дівчина завмерла на секунду, ніби задумалася, чи варто казати своє ім'я, потім зняла окуляри і глянула на детектива пронизливо-блакитними очима.

— Мене звати Марта. Я розраховую на повну конфіденційність. Розумієте?

Михайло кивнув:

— Звичайно, само собою. То чим я можу допомогти?

Марта вийняла з сумки пачку цигарок, потім ніби згадавши, що не вона тут господиня, запитала детектива:

— Я закурю, ви не проти? — Дівчина тримала цигарку, з таким виглядом немов у Михайла і не було варіанта відмовити їй. Чоловік дістав кришталеву попільничку з шухляди столу і поставив перед Мартою. Детектив не палив, але це була улюблена попільничка його дружини і в нього не підіймалася рука викинути її. Дівчина повільно випустила дим із легень і почала розповідь.

Її бажання дотримуватися конфіденційності було більш ніж зрозумілим: сім'ї Марти належала ювелірна компанія "Diamond's Empire", яка вже багато років була лідером у сфері виготовлення елітних прикрас. Компанію заснував її батько — Фелікс, на той час звичайний ювелір, але з унікальними ідеями, відмінним смаком і фінансовою чуйкою. Дуже швидко ювелір залучив інвесторів і вже за кілька років Diamond's Empire стала багатомільйонним бізнесом.

Фелікс розраховував, що у майбутньому його діти продовжать успішно розвивати сімейну справу та займуться управлінням компанії, тому забезпечив Марті та її братові Максу, найкращу освіту. З 4 років дітей навчали репетитори з іноземних мов, музики та професійні спортивні тренери. Вони не мали часу на звичні дитячі розваги і витівки. Поки їх однолітки після уроків гралися на майданчику, у близнюків не було навіть півгодини на відпочинок. Гуртки та репетитори були розписані похвилинно. Бажання Фелікса виховати ідеальних помічників у бізнесі межувало з маніакальною ідеєю. Діти навчалися у приватних школах і відвідували найпрестижніші студії, а потім вступили до найкращих ВНЗ. Марта отримала вчений ступінь з економіки за кордоном і буквально днями повернулася з Великобританії.

— На даний момент я маю зайняти місце в раді директорів компанії. Але... Хтось дуже цього не хоче. — Марта знову затяглася цигаркою, помовчала трохи й поклала на стіл зелений конверт із емблемою ювелірної компанії.

— Я прочитаю, добре? — запитав Михайло, взявши конверта до рук. Дівчина повільно провела тонкими пальцями по довгим прядкам вугільно-чорного волосся і схвально кивнула.

"Дорога родина,

Я хочу зізнатися в дечому. Тату, пам'ятаєш, коли я ще вчилася в Лондоні ти надсилав мені щомісяця гроші на додаткові факультативні заняття з міжнародної економіки? Я не ходила на жодне. Я витратила всі гроші на клуби та траву.

З любов'ю, твоя Марта.”

— Навіщо ви це написали? — здивовано звів на неї очі Михайло. Цю дівчину ніяк не можна було назвати дурною, але зізнаватися батькові в тому, що витрачала всі його гроші на вечірки та речовини, напередодні призначення на відповідальну посаду... Не найрозумніше рішення.

— А я і не писала. — різко відповіла Марта і розчавила недопалок у кришталевій попільничці.

*****

Михайло розклав на письмовому столі все, що встиг зібрати по цій справі за два дні. - Отже, що нам відомо? — вів сам із собою діалог детектив. — Марта знайшла цей лист на обідньому столі в їдальні сімейного маєтку. За останній тиждень жодні гості не приходили і ніхто сторонній не міг так просто потрапити за триметрову огорожу, якою було обнесено власність родини ювелірів. В усякому випадку так вважала Марта.

Чоловік підвівся з-за столу і почав повільно ходити по кабінету від стіни до стіни. Так детективу краще думалося. "Лист лежав у центрі столу, так щоб його точно побачила вся родина, яка має традицію двічі на тиждень проводити спільні вечері. Марта повинна була прилетіти на день пізніше, тобто організатор підстави, розраховував на те, що до моменту повернення дівчини всі вже знатимуть її секрет. Також лист надруковано на бланку Diamond's Empire і покладено у фірмовий конверт. Очевидно, ця особа мала безпосереднє відношення до компанії. — Чоловік підійшов до столу, сьорбнув каву і продовжив ходити по кімнаті.