Глава 13: Небезпечні ігри

Анна навіть не помітила, як засиділася зі Стефаном. Годинник на кухонній стіні показував першу ночі, а вони досі розмовляли. Кава давно закінчилася, але розмова не втрачала своєї теплоти. — То ти справді не думала про Київ серйозно? — запитав Стефан, крутячи в руках ложечку. Анна знизала плечима. — Думала. Але там усе інше. Швидше, голосніше, дорожче. А тут — мій дім. Стефан уважно подивився на неї. — Але ж ти не боїшся змін? Анна усміхнулася, але в її очах промайнув сумнів. — Я не боюся. Просто ще не впевнена, що готова. Стефан відклав ложечку і нахилився ближче. — Часом життя не питає, чи ми готові. Воно просто кидає нас у вир подій. Анна скептично глянула на нього. — Це що, особистий досвід? Стефан кивнув. — Ще який. Анна хотіла щось сказати, але раптом почула, як у коридорі заскрипіла підлога. — Що це? — насторожено запитав Стефан. — Напевно, бабуся. Вона швидко вийшла у коридор і побачила, що бабуся стоїть у дверному прорізі, закутана в халат. — Аню, ти не спиш? — Ой, бабусю, вибач, розбалакалася. Бабуся кинула погляд за її спину, де у дверях кухні з’явився Стефан. — А це хто? Стефан, як завжди, був у впевненій і спокійній манері. — Доброго вечора, пані. Я Стефан, знайомий Анни. Бабуся примружила очі. — Знайомий? О першій ночі? Анна поспішила пояснити: — Ми просто пили каву і розмовляли! Бабуся хмикнула, але нічого не сказала. — Гаразд, тільки не засиджуйся довго. Вона розвернулася і пішла до своєї кімнати, але перед цим кинула через плече: — Ранок вечора мудріший. Анна важко видихнула, а Стефан ледь стримував усмішку. — Бабуся — мудра жінка. — Ще і яка. — І знаєш що? Вона права. Нам пора спати. Стефан підняв руки. — Окей, я не сперечаюся. Але тепер у мене є привід повернутися — я ще не отримав повноцінний майстер-клас з кавоваріння. Анна усміхнулася. — Ну що ж, подивимося, чи ти цього заслуговуєш. Стефан нахилився ближче. — А це що, небезпечна гра? Анна не відвела погляду. — А ти боїшся програти? Він усміхнувся, і в його очах загорівся азарт. — Навпаки. Мені цікаво, що буде, якщо я виграю. Її серце зробило дивний кульбіт, але вона не подала вигляду. — Гаразд, містер бізнесмен. Подивимося, хто кого. Вона провела його до дверей, і коли він уже виходив, кинула: — І наступного разу готуйся до справжнього виклику. Стефан підняв брову. — Я завжди готовий. І з цими словами він зник у нічному Львові, залишаючи після себе запах кави та легкий присмак інтриги.