Глава 3: Кавові угоди та перші враження

Анна повільно потягнулася до чашки, свідомо контролюючи кожен свій рух. Ніяких різких жестів, ніяких незграбних нахилів — лише обережність і концентрація. Стефан, вочевидь, це помітив, бо склав руки на грудях і з явним інтересом спостерігав за нею.

— Ви завжди так серйозно ставитеся до пиття кави? — запитав він, ховаючи посмішку.

— Тільки коли є ризик потрапити в список особливо небезпечних відвідувачів кав’ярні, — пробурмотіла вона.

— О, так це у вас не вперше?

Анна зітхнула, зробивши нарешті безпечний ковток.

— Вперше виливаю каву на когось… дорослого.

Стефан підняв брову.

— А що, були й інші жертви?

— Мій молодший брат, коли був малим. Хоча там радше йшлося про какао.

Стефан посміхнувся.

— Можливо, вам варто триматися трохи далі від гарячих напоїв?

— Або ж почати тренуватися.

Вони обмінялися усмішками, і Анна вперше за останні двадцять хвилин відчула себе трохи спокійніше. Здається, Стефан не ображався і навіть отримував задоволення від розмови.

— Отже, ви часто буваєте тут? — поцікавився він.

Анна стиснула плечима.

— Я люблю кав’ярні. У Львові вони всюди, але ця — особлива. Тут справжня атмосфера, а ще вони не економлять на зернах.

— Львів? Ви звідси?

— Так, але планую переїхати в Київ.

— О, сміливе рішення.

Анна знизала плечима.

— Якщо хочу здійснити свої мрії, треба ризикувати.

— І яка ж ваша мрія?

Вона замислилася на секунду. Було трохи дивно ділитися чимось таким особистим із чоловіком, якого вона щойно облила еспресо. Але чомусь розмова з ним йшла легко.

— Я хочу відкрити свою кав’ярню або кондитерську. Десь у затишному куточку, щоб люди могли приходити та насолоджуватися атмосферою та смаколиками.

Стефан уважно дивився на неї, і в його очах з’явилася іскорка зацікавленості.

— Цікаво. Це просто мрія, чи ви вже маєте якісь плани?

Анна сумно усміхнулася.

— Поки що це більше мрія. У мене немає стартового капіталу, і я ще тільки починаю розбиратися в бізнесі. Але я вірю, що знайду спосіб.

— Амбіційно. Це подобається.

Анна посміхнулася, але не встигла нічого сказати, як раптом з-за її спини почувся голос:

— Анно? Це справді ти?

Вона здригнулася і різко обернулася. Перед нею стояв Олег — її колишній. Той самий Олег, який розбив їй серце кілька років тому, коли зрадив із її ж знайомою.

Стефан непомітно відкинувся назад і схрестив руки на грудях, оцінюючи новоприбулого. Анна ж відчула, як у неї стиснулося в грудях.

— Олеже? — її голос звучав холодніше, ніж вона очікувала.

— Я й не думав, що зустріну тебе тут! — він широко всміхнувся, ніби нічого не сталося.

Анна стримала бажання встати та піти.

— Так, я у справах.

— Ого, а я думав, ти досі у Львові!

Стефан кашлянув і обережно поставив чашку на стіл, нагадуючи про свою присутність. Олег тільки зараз звернув на нього увагу.

— А це твій друг?

Анна зиркнула на Стефана. Він нічого не сказав, лише підняв брови, явно чекаючи, як вона його представить.

— Просто знайомий, — сказала Анна, навіть не знаючи, чому їй було так складно дібрати слова.

Стефан ледь помітно посміхнувся.

— Ага, знайомий.

Олег кивнув, наче прийняв відповідь, але не відходив.

— Може, якось вип’ємо кави? За старою дружбою.

Анна ледь не подавилася своїм американо.

— Дружбою?!

Олег удав, що не помітив її сарказму.

— Ну так, колись же були разом. Невже не цікаво, як у мене справи?

Анна схрестила руки, глибоко вдихнувши, щоб не сказати щось занадто різке.

— Знаєш, Олеже, я справді не маю цікавості дізнаватися, як у тебе справи. Як ти там казав колись? "Ти заслуговуєш когось кращого"? Ось і знайди когось кращого.

Олег знітився, але швидко відновив самовпевненість.

— Ой, не драматизуй. Це було давно. Ми ж дорослі люди.

Стефан відпив кави й нарешті втрутився:

— Вибач, але здається, твоя присутність псує смак нашого американо.

Олег звів брови.

— Що?

— Дуже гірко стало.

Анна ледь стримала сміх. Олег нахмурився, буркнув щось під ніс і нарешті пішов.

Анна подивилася на Стефана, і вони одночасно розсміялися.

— Ти серйозно? «Псує смак американо»?

— Ну, я не міг просто сидіти й слухати це безглуздя.

Анна відчула, як напруга в ній поступово розчиняється.

— Здається, я маю бути тобі вдячна.

Стефан усміхнувся.

— Можеш віддячити новою чашкою кави. І цього разу давай без обливання.

Анна засміялася, відчуваючи, що цей день і справді набагато цікавіший, ніж вона очікувала.