10

Прокинулася одна в ліжку. Потягуюсь руками, протираю заспані очі. Сонячні промені пронизують кімнату ранковим світлом. Відкидаю ковдру, встаю босими ногами на холодній підлозі, підійшла до вікна. Сніг чудово виблискує від великої денної зірки.

- Доброго ранку! - у кімнату заходить Ілля.

- Доброго ранку, - повертаюся до нього обличчям і посміхаємося одне одному.

- Як спалося? - підходить ближче юнак. 

- Чудово, а тобі? - дивлюся у чоловічі прекрасні очі.

- Так само, - й обіймає за дівочий тонкий стан.

- Що будемо сьогодні робити? - обіймаю його у відповідь.

- Підемо прогуляємося, як тобі ідея? - неслухняне чорне пасмо закладає за вухо чоловіча рука. 

- Мені подобається, - шепочу у вуста хлопцю, у якого, мабуть, закохалася за такий короткий час.

- Тільки спочатку поїмо.

Після смачного сніданку, дивились разом фільм, а потім пішли гуляти по парку. Цього разу без машини, щоб довше побути  разом, тримаючись за руки. Ілля розповідав цікаві історії зі свого дитинства й кумедні казуси у студентські роки. 

- Вірляно, де ти вчора сховалася, що не могли тебе знайти?

- Ніде, - хитро посміхаюсь.

- Тобто? - зупиняє нас і дивиться в мої очі.

- Пішли, де буде мало людей, - повела у частину парку, де майже нікого, окрім нас нема.

- Вірляно, що ти задумала?

- Зараз побачиш, - відпускаю наші руки й роблю декілька кроків назад. У думках кажу собі: ‘’ - Хочу стати ялинкою’’. І вмить знову стою перед юнаком хвойним деревом.

- Вірляно, що ти зробила? Як? Ти знову ялинка? - шоковано роздивляється мене з усіх сторін. 

‘’ - Хочу знову стати людиною’’, - подумала й вмить перетворилася на молоду жінку.

- Якось так я вмію, - сором’язливо промовила.

- Чудово. Ось чому тебе не відшукав, коли грали в хованки, - підходить і обіймає мене. - Ти мені подобаєшся, - прошепотів на ліве вухо, забираючи туго заплетену довгу косу й дивиться уважно в дівочі очі, чекає таких самих слів з протилежної сторони. 

Та, боюся зізнатися йому в тому, що все взаємно. Не хочеться вірити, що чарівник мав рацію, що програла сама собі. Різко розриваю обійми й роблю декілька кроків назад.

- Я щось не так сказав? - здивовано запитує, стоячи незворушно на місці. 

- Ні, все добре, - притихлим голосом відповідаю, дивимося одне на одного.

Зжимаю і розжимаю кисті рук, холодний вітер повіяв у лице, підіймаючи волосся.

- Тоді, чому в тебе така реакція? - відійшов трохи від мене. - Так, ніби, у нас не було палких поцілунків, теплих обіймів у моєму ліжку. Чи все для тебе, здається, чудовою грою? Не мовчи, будь ласка, - хватає за мої руки. 

- Я… я… я… , - голос тремтить від хвилювання, - я… , я… боюся, що ця казка може закінчитися, сумніваюся, що це може бути правдою, боюсь. що не та на яку ти заслуговуєш. Вперше,  вперше, мені таке говорять, а я не можу змиритися із цими словами. Хочеться сильно довіряти тобі, та щось зупиняє і не дає спокою, - опускаю погляд до долу. 

- Не опускай свої гарні очі. Не думай про майбутнє. Може, краще будемо насолоджуватися моментом й не будемо псувати собі новорічний настрій. Скажи, що справді відчуваєш до мене, - підіймаю погляд й зазираю в чоловічі очі.

- Ти мені, теж, подобаєшся, - долонями охоплюю обличчя Іллі. - Дуже сильно подобаєшся, пробуджуєш цікаві й незвідані для мене почуття, - наші вуста зустрілися у пристрасному поцілунку. 

Потім ще трішки погуляли й повернулися додому. Зігрівалися теплими обіймами й гарячим чаєм, переглядаючи фільм. Далі готували разом святкове печиво. Вся кухня була розгроблена. І я і хлопець були в муці. Весело провели час, ліпили різні фігурки з тіста. Під час усього процесу пустували і цілувалися.

Спочатку випадково обмастила його щоку мукою і потім понеслося. Він мене, а потім одне одного, бігаючи по кімнатах. Поставили пекти печиво й почали одразу прибрати безлад, який легко розпочати робити, чим приводити все в порядок.

- Ах, втомилася, - після прибирання, сідаючи на диван у вітальній кімнаті.

- Піду зроблю нам чай для солодощів, - цілує в щоку й виходить із кімнати.

Уявити не могла, що зможу зустріти людину, яка за короткий період часу подарувала позитивні емоції, які зігрівають душу. Відчуваю погляд на моїй лівій стороні й повертаюся туди на вікно, й завмираю на пару секунд, заплющую очі  й розплющую, й вже не бачу постать, яка налякала.

Мені здалося, що побачила Ізодора. Знову та знову страх з'являється, коли відчуваю щастя. Не по собі, якщо це буде реальністю, а не просто ілюзією.

- Красуне, - заходить у кімнату, тримаючи у руках, дві чашки з гарячим напоєм, - що з твоїм настроєм? - ставить все на невеликій стіл й виходить з вітальні.

- Все добре, просто згадала про минуле на хвилину.

- Спогади завжди впливатимуть на нас, - повернувся юнак у кімнату з печивом, - як і позитивними, так і негативними емоціями.  Проте вони додають нам досвіду, - сідає поряд на диван й дивимося одне одному в очі.

- Погоджуюся, - що будемо робити завтра? - беру до рук червону чашку, дую, щоб швидше вистигло.

- Дім прикрашений святково, тому пропоную нам поїхати на каток, навчу тебе кататися на ковзанах.

- Це добре. Мені ця ідея  дуже подобається, - роблю ще один ковток напою.

- А, зараз, скажи ‘’А’’ , - посувається ближче до мене й в руках тримає печиво.

- Ааа, - й годує печивом дівчину.

День добігає до кінця. Засинали в теплих обіймах. Уночі приснився страшний сон. На початку, було все добре. Потім опинилася у своїй колишній кімнаті. На ліжку сидів Ізодор, злісно посміхаючись. Це все виглядало дуже реалістично. Немов і справді він прийшов забрати свою наречену, тобто мене, яка зовсім не хоче мати його за свого чоловіка. 

Прокинулася в холодному поті. Скидаю чоловічу руку з талії. Тільки п’ята година ранку, на дворі темно, сіяють ліхтарі. Йду на носочках у ванну кімнату, відчиняю і зачиняю за собою двері.