9

Ілля набирає у скляну чашку воду й вручив мені.

- Дякую, - забираю і від спраги випиваю всю.

-  Ми підемо, - забирає з моїх рук чашку й кладе на стіл. 

- Добраніч, - побажала подружній парі. 

- На добраніч, - одночасно відказали вони й з усміхненими лицями.

Ілля бере за руку й виходимо з кухні. швидкими кроками повернулися до спальної кімнати. І миттю розплітає наші пальці. Йде до ліжка й бере у руки подушку.

- Ти куди? - запитую, стоячи на порозі.

- Буду спати на підлозі, - повертається до мене обличчям.

- Чому? Можеш, залишитися спати у ліжку, - він стільки для мене зробив, що з мого боку недоречно змушувати його спати там.

- А ти будеш зі мною? - хитрість з’явилася у чоловічих очах.

- Е… ем, - заминаюся, не знаю як діяти у цій ситуації. 

- Тоді вирішено, спатиму на підлозі, - кидає на підлогу подушку.

- Ні, - підіймаю, здивованими очима дивиться юнак.

- Відпусти, - намагається із моїх рук забрати подушку.

- Ні, - міцно тримаю і притулила до грудей, і задніми кроками відходжу від хлопця.

- Вірляно, віддай, - наближається, проте швидко біжу до вікна.

- Ні, - показую язик і посміхаюся.

- Ялинко, ти хочеш пограти в ігри? Тоді, - підходить до ліжка й бере до рук іншу подушку. - Лови, - кидає її в мене, ловлю одну, а іншу випускаю.

 Юнак підходить, щоб підняти і в ту ж мить вдаряю його подушкою.

- Ей, так не чесно, - почісує потилицю і вдаряє білою зброєю по ногах.

- Бій подушками, - виголошую і почалась битва. 

Пір’я розлітається по всій кімнаті. Дзвінкий сміх. Забули, що ми не одні. Білі мухи на головах.

- Ілля, Вірляно, - відчиняє двері Наталя, - що ви за галас влаштували? - зупиняється й шоковано дивиться на білу кімнату. - Що це з вами? - сміється, навіть вона забула, що прийшла нас сварити.

- Чому ти, кохана, на порозі? Вони нам щойно б щойно й розбудили б нашого сина, - заходить у кімнату й зупиняється. - Ну, й у вас ігри, - посміхається. 

- Досі на нас дивитися як на мавп у зоопарку, - встає Ілля і обтрушує з голови пір’я і подає мені руку. 

- Ми підемо, якщо пообіцяєте, що будете себе тихо поводити до ранку, - серйозним тоном промовила сестра мого не справжнього хлопця.

- Обіцяємо, - одночасно сказали.

- Дивіться, - подружжя покинуло кімнату, зачинили двері.

- Усе лягаємо, - каже Ілля.

- Гаразд, - погодилася, очищаємо постіль від пір’я і лягаємо кожен на своїй стороні ліжка. Від таких щасливих і бадьорих емоцій немає сенсу сперечатися хто, де спить.

- Вірляно, ти спиш? - після декількох хвилин паузи.

- Ні, - відповідаю із заплющеними очима. 

- Знаю, може, прозвучати дивно, але твої губи були дуже смачні, хочеться знову їх скуштувати на смак, - розплющую очі й наші погляди зустрічаються.

- То, була лише одноразова акція, більше такого не повториться, - повертаюся в інший бік. 

- Чому? Тобі не сподобалося? - підсувається ближче.

- Тому, що, -  не хочеться, що він прив’язувався до мене, а то скоро повернуся до свого лісу, йому краще віднайти, ту, яка буде з ним поряд. 

- Вірляно, повернись, будь ласка, до мене обличчям, - виконую прохання хлопця, надто близько наші лиця. - Тобі сподобалося? - наполегливо щось шукає у моїх очах. 

Дивимося одне на одного, бере моє обличчя своїми руками і цілує ніжно й одночасно пристрасно. Від цих дій зносить голову, хочеться ще й ще. Відривається від дівочих вуст, незадоволено зітхаю.

- То, що, ялинко, тобі подобається зі мною цілуватися?  Якщо скажеш ні, то відстану, чекаю відповідь.

- Так, - пошепки відповідаю і тягнуся сама до чоловічих губ.

Майже, всю ніч ми цілувалися і заснули в обіймах одне одного. З цим хлопцем відчуваєш себе у безпеці. Прокидаюся одна в ліжку, сонце світить яскраво у кімнату. Потягуюся, позіхаю. Хочу вже вставати як у спальну відчиняються двері. І заходить з тацею їжі Ілля.

- Доброго ранку, - вітається, одною ногою легенько зачиняє двері й підходить до мене. 

- Доброго, - посміхаюсь.

- Як спалося? - цілує в щоку й кладе тацю мені на коліна.

- Добре, а тобі?

- Теж, я тут для тебе приготував сніданок.

- Дякую, - цілую його в щоку. 

- Твоя сестра з її чоловіком вже встали?

- Так, - доходить до дверей, - вони пішли на роботу й сьогодні ми увесь день будемо доглядати за моїм племінником, - підморгнув і вийшов із кімнати. 

Ми дивитимося за дитиною? Ніколи такого досвіду немаю. Він ж не грудна дитина, тому все має пройти добре. Поки буду насолоджуватися смачною їжею, яку мені приготували. Після сніданку сходила в душ, одягнулася в чистий одяг і пішла до хлопців.

- Доброго ранку, - привіталася з Матвієм, який грається з Іллею на килимі у машинки.

- Доброго ранку, - відповів хлопчик, піднявся і підбігає й обіймає мене.

- Тепер можемо одягатися та йти на прогулянку, - піднявся юнак і виходить у коридор, ми ж за ним пішли.

Господар будинку допоміг одягнутися й вирушили в місцевий парк. У машині співали веселі пісні. Гралися в сніжки. Маленький сніг падає з неба. Після цього вирішили пограти у хованки. Ілля шукає мене й племінника. 

Біжу й ховаюсь за ялинки, які покриті білою ковдрою. Чути кроки юнака. Ось ось і він знайде. Легеньке яскраве світло блиснуло.

- Попалася! - вигукнув хлопець і здивованим обличчям, не побачив дівчину.

- Дядьку, а де Вірляна? - підбігає до нього Матвій.

- Не знаю, - почісує голову хлопець, - пішли далі її шукати, - пішли в інший бік парку дивитися. 

Чому вони не помітили мене? Все не дуже просто. Якимось дивом я знову стала ялинкою. І як мені знову стати людиною? Спочатку було прикольно, що не знайшли, а зараз хочеться стати дівчиною. І, у цю ж мить перетворилася на людину. Як так? Чому у мене є такі здібності? Що це означає?

- Вірляно! Вірляно, а  ось ти де, - вириває із моїх думок чоловічий голос. - Ти добре сховалася.