8

- Я забув попередити тебе, кохана. Сьогодні у нас заночують моя сестра, її чоловік і Матвій. До речі, а де Микола?

- Він затримується на роботі, - сідає на диван жінка, - пізніше приєднається. Ти мене здивував, - хлопчик вішає іграшки на гілля, де дістає, я з Іллею і досі стоїмо в обіймах, у них так добре, відчувається захист від усіх негараздів. - Після Ірини ти перестав ставити ялинку. Рада, - дивиться в мої очі, - що нарешті знову став щасливим, - посміхається.

- Наталю, давай не будемо про минуле. Зараз у мене є Вірляна й більше ніхто не цікавить, - цілує у щоку.

- Іди, зроби старшій сестрі чаю, - Ілля відпускає дівчину й виходить із кімнати.

- А, скільки років Матвію? - не подобається тиша, яка заполонила кімнату.

- Мені 5 років, - весело відповідає племінник господаря будинку. - Мамо, у дяді така гарна дівчина, - почервоніли маленькі щічки і побіг з кімнати.

- Ох, ці діти, - зітхає Наталя. - Та, ти сідай, не стій, не кусатиму я тебе.

- Я не боюся, - відказую і присідаю поряд.

- Як ви познайомилися? - дивимося одна одній в очі.

Ой, а що тут казати? Не знаю, чим він дійсно займається і який у нього хобі. І тут брехня може виплести. Голова думай, думай, думай.

- Це дуже забавна історія, - заходить Ілля з Матвієм.

- Дуже хочеться її почути, - посміхається.

Дитина присідає на килим і грається машинкою, яку приніс із собою. Юнак віддає мені й своїй сестрі кружки з гарячим чаєм.

- Ми зустрілися в торговому центрі, - починає вигадувати історію і обіймає за плечі. - Вірляна така прекрасна ходила й купляла все по списку. І я, який сильно поспішав і ,майже, не збив з ніг цю дівчину. Ми подивилися одне одному в очі й між нами пробігла іскра. Розговорилися, допоміг їй донести пакети додому. І так все завертілося і закрутилося. Так, кохана? - дивиться в мої очі.

- Саме так, коханий, - дарую йому посмішку й цілую у ліву щоку, він здивовано дивиться в мої очі. Наталя радіє й попиває напій.

- Цікаво. Давно не бачила свого брата таким щасливим.

Дзвінок біля дверей лунає. Невже, це прийшов ще один гість. Ілля відпускає мене з міцних обіймів, навіть на дівочому обличчі на мить згасла посмішка. Хочеться, щоб він нікуди не йшов, а був завжди поруч. Юнак пішов відчиняти двері.

- Вірляно, - звертається Наталя, - знаю, що це прозвучить дивно, але, будь ласка, ніколи не сумнівайся у моєму братові. Ти йму сильно подобаєшся і мені, теж. Хай, у вас усе буде добре.

- Дякую, - від її слів стало приємно, але ми з ним не справжня пара.

- Добрий вечір, - заходить до нас чоловік, високого зросту, кучерявим каштановим волоссям, в окулярах і в діловому костюмі.

- Добрий вечір, - вітаюся із незнайомцем.

- Привіт, коханий, - встає жінка й обіймає свого чоловіка. - Знайомся, це Вірляна - дівчина мого брата.

- Та, невже?! - здивовано відповідає і з великою цікавістю роздивлявся мене.

- А, це, - продовжує знайомити Наталя, - мій чоловік Микола, - відпускає його з обіймів, новий знайомий підходить ближче й простягає руку.

- Приємно познайомитися, - тиснемо одне одному руки.

- Мені, теж, - посміхаюся.

- Навіть не віриться, що І…

- Ілля, - перебиває його Наталя, - знайшов дівчину. Мені й самій не віриться. А, де він сам?

- Я приніс пакети з їжею, от він розпаковує їх. У Вас, Вірляно, таке дивне й незвичайне ім’я, - присідає поруч свого сина й обіймає. - Матвіє,  а ти як? 

- Добре, тату, - відказує хлопчик, не відриваючись від ігри.

- Навіть ялинка є, - промовила Наталя, граючи бровами до Миколи.

- Прошу всіх до столу, - заходить у кімнату Ілля.

- Вже йдемо, - сказав чоловік сестри.

І всі п’ятеро пішли на кухню, де вже пахло дуже смачною їжею, яку я навіть не знаю, як це називається. Пильно роздивляюся.

- Вірляно, ти так дивишся, ніби ніколи не бачила піци, - весело констатує факт нова знайома, сідаючи за стіл.

- Я й справді ніколи такого не бачила, - всі почали сміятися, окрім мене й господаря будинку. 

- Ти, що була в джунглях? - запитує Матвій, хитаючи ногами й дивиться на мене.

- Можна й так сказати, - відповіла й сіла за стіл, Ілля розливав сік у склянки.

- Ти сиділа на дієті? - цікавиться жінка.

- Ні, просто й справді ніколи не бачила піци, - знизую плечима.

- Дивний жарт, але чудовий гумор. Кохана, пам’ятаєш я говорив про твій погляд на шкідливу їжу під час твоєї дієти, забудь у цієї дівчини він більш правдоподібний, - промовив гість, всі троє починають сміятися, лише двоє знають правду в цій кімнаті. 

За веселими розмовами пройшла вечеря. Гості будуть спати у вітальній кімнаті, подружжя на дивані, а хлопчик у кріслі, яке вже розклав господар будинку. І, це виходить я з Іллею будемо спати в одній кімнаті, та, ще в одному ліжку. Від цих думок червоніють щоки. Дивлюся у дзеркало, яке висить у ванній кімнаті. Вмиваю лице холодною водою, щоб змити рум’янець із дівочого обличчя, витираю білим чистим рушником. І заходжу у спальну, де вже чекав Ілля. Хлопець сидить на ліжку й пильно дивиться у свій телефон. Повертає голову й ми дивимося одне на одного.

- Я піду в душ і прийду, - бере у руки одяг і виходить із кімнати.

Підходжу до пакетів і витягую звідти футболку й короткі шорти для сну. Швидко переодягаюся і лягаю у ліжко, накриваюся ковдрою. Заплющую очі, сон ніяк не приходить. Невелике хвилювання охоплює тіло. Ніколи ще так не була близько з чоловічою статтю. Так, він мене бачив повністю оголеною під час нашої зустрічі й допомагав помити голову. А раптом він захоче більшого?! Не готова, не хочу. Підіймаюся й дивлюся на вулицю, де світиться яскраво ліхтарі. Чому чарівник захотів, щоб я стала ялинкою? Чому я знову людина?

- Не спиться? - заходячи до кімнати, запитує Ілля.

- Так, - повертаюся до нього обличчям, він досі витирає волосся білим рушником, одягнений у синю футболку і шорти.