7

- Вони не живі, - відчуваю ауру штучних предметів, коли підійшли до хвойних дерев.

- Я знаю, але цьогоріч мені вже вистачило однієї живої ялинки, - посміхається. - Ці точно не оживуть, - ходимо й роздивляємося головних красунь новорічного свята. 

- Зате цей Новий рік запам’ятаєш на все життя, - весело промовляю і мій погляд зупиняється на двохметровій ялинці зеленого кольору, пишна, чарівна, наче жива.

- Що сподобалася? - підходить позаду й питає.

- Так, можемо цю купити, - повертаюся до нього обличчям і гарними карими очима дивлюсь, щоб він точно погодився обрати саме цю.

- Добре, - на його обличчі видніється щастя.

- Ура, - радію і обіймаю хлопця.

- А, тепер, -  відпускає з обіймів, - пішли купимо гірлянду й іграшки. 

- Гірлянду? Що це? - для чого вона? Чи це він? Чи воно? 

- Вона буде як новорічні вогники, - підморгує і йдемо на пошуки.

Ще годину ходили по магазинах, ноги вже втомилися від такої ходьби. Відчуття, що спортом займалася. Поки Ілля всі покупки складав у машину, стояла поряд і розглядала міський зимовий пейзаж.

 О, ні, що він тут робить? Тільки скажіть, що то, лише мені мариться. Протираю очі, але образ чоловіка не зникає. І наші погляди зустрілися. Ізодор виглядав таким же старим. тільки охайним. У його очах запальні вогники забігали й хитра посмішка осіяла на його лиці. Чоловік підморгнув і зник. Що відбувається? Страх окутав мене повністю.

- Вірляно, ялинко, - гукає Ілля, а ще в ступорі від побаченого. - Вірляно, - встає спереду мене, руки кладе на дівочі плечі. - Де ти літаєш? Все гаразд? Ти вся бліда стала, - із турботою цікавиться.

- Так, все добре, - видаю з себе невелику посмішку й сідаю в машину. 

Поїздка тривала весело. Ілля розумів, що щось все таки трапилося, проте не ліз із питаннями. Хлопець вирішив покращити настрій і увімкнув музику. Вона мені сподобалася, навіть захотілося підспівувати, не знаючи слів. Тільки ми переступили поріг будинку, забурчав живіт. 

- Ти голодна? - ставить пакети на підлогу, сніг починає танути з одягу. 

- Трішки, - з нотами сором’язливості відповідаю.

- Роздягайся, піду ще принесу ялинку, а потім разом приготуємо перекус, - й серйозними очима заглядає у мої. - Ялинко, то що я щойно сказав?

- Ти підеш і принесеш нам ялинку, - відчуваю себе маленькою дитиною, через її одну помилку, згадують кожен раз.

- А, ще що я сказав? - схрестивши руки, не відступає. 

- І лише тоді, - тягну кота за хвоста, похитуючись на місці як малеча, - ми підемо разом готувати перекус, - закушую нижню губу й підіймаю голову до верху, щоб заглянути в його обличчя.

- Дуже добре, - мокрою рукавицею проводить швидко по моєму носі, від дій хлопця заплющую очі на одну секунду. 

- Ей, - обурююся й Ілля швидко покинув дім.

Він тільки з хати, а я одразу побігла на кухню. У холодному ящику знайшла овочі: помідори, огірки, капусту. І масло. Все це дістала. На високій полиці має бути хліб, а з моїм маленьким зростом не дотягнуся, тому є один спосіб туди дістатися. Беру стілець і встаю на нього ногами.

- Вірляно! - сердитим голосом закричав Ілля, зайшовши, на кухню. Від цього похитнулася і падаю… Зараз поцілую підлогу.

- Спіймав, - опиняююся у міцних руках, опускають на землю акуратно.

- Дякую, - дивимося одне одному в очі, у них є щось притягуюче.

- Ти знову мене не послухала, - з усмішкою і сам дістає хліб.

- Хотіла допомогти. То, просто ти мене налякав, а так би відбулося все без пригод, - фиркаю.

- Ага, ага, - обертається і хитає головою у лівій, то у правий бік. - І будинок ще я сам собі спалив.

- Не перебільшуй, - тупнула ногою і надула губи.

- Ялинко, не дуйся, а то станеш як булька і лопнеш, - з посмішкою на вустах промовив.

- Що потрібно робити? - здалася, а то їсти сильно хочеться.

- Підійди до мене ближче, - підходжу, юнак стає за спиною. - А, тепер бери ніж, - беру кухонний прилад, його руки накривають мої, - тепер ось так акуратно ріжемо, - відрізаємо один шматок пшеничного продукта. - А, тепер сама, - відходить, бере овочі й миє їх під проточною водою. 

Зробили десять бутербродів, по п’ять кожному. Після перекусу ми пішли у вітальню, щоб прикрасити ялинку, тільки для початку її треба скласти.

- А, це, напевне, сюди запихати, - беру дві великих деталей і не виходить.

- Давай, краще я, - забирає з моїх рук.

- Чим мені допомогти? 

- Увімкни нам музику, - зосереджено займається з неживою ялинкою.

Вправно вмикаю пісні на телевізорі як робив Ілля. Веселі мелодії заполонили кімнату. Юнак вже зібрав новорічну красуню і діставав з пакетів нові іграшки. Пританцьовуємо і прикрашаємо хвойне дерево.

- Чому у тебе немає старих прикрас? - запитую і беру у руки невеликого сніговика й вішаю на зелене гілля знизу.

- Тобі не подобаються нові? - не відводить погляду від ялинки і вішає на високі гілки кольорові кульки.

- Подобається, - відповідаю щиро, та, щось мені підказує, що не з проста він уникає відповіді. - Ти ніколи не святкував Новий рік тут?

- Кожен рік святкую, - наші погляди зустрілися. - Просто… , - по очах видно, що зачепила заборонене питання, яке досі ріже чоловіче серце.

- Як тобі цей ангел? - вирішую перевести тему й перед його обличчям  показую людину з крилами.

- Гарно, - відказує.

- От, і добре. Куди ж його повісити? - наверх чи посередині? Велика рука накриває мою і опускає, піднімаю погляд на Іллю. - Що? - а сама поринаю у очах, які сильно манять.

- Ти перевела тему, - чоловіча долоня гріє мою своєю теплотою. Від таких дій серце чомусь починає у шаленому ритмі битися. 

- Думала так буде краще, - неохоче забираю руку від нього. Встаю на носочки, щоб дістати до потрібної гілки, вішаю іграшку.

- Вірляно, - тихо шепоче на вухо, від чоловічого подиху завмираю на місці кілька секунд, повертаюся  до нього обличчям. - Я хочу розповісти цю історію тобі.