4

Дивлюся на екран і розглядаю людей, їхню поведінку, моду. Беру знову до рук пульт і роздивлюся його інші кнопки. Нажимаю на червону й вмить все зникло. Повторюю дії й на екрані знову показується картинка. 

Дитячий захват заполонив мою душу. І понеслось. Нажимаю на всі підряд кнопки, які є на пульті. Тримаю палець довго на одній і на всю будівлю заграла музика, яка лунає з чорного полотна. Аж здригнулася від несподіванки. А як тепер це виключити? Як зробити тихіше? Так, куди нажимала там було багато, а тут на іншій кнопці намальоване те, саме, але з меншими лініями. 

Нажимаю і ось звук робиться тихіше. Всі готуються до свята, а то тільки й показують купіть то ялинку, то новорічний костюм по акційній ціні, то новорічні страви.

- Ей, Вірляно, - гукає Ілля й повертаю голову до хлопця. - Все готово, можеш йти.

Встаю і прямую за ним, заходимо в світлу кімнату. Підходжу ближче, де набрана вода й з цікавістю розглядаю білі бульбашки. Беру в руки й тягну це до свого рота.

- Ей, - легенько вдаряє по руці. - Це піна її не можна їсти!

- Зрозуміло, - відказую і дивимося одне на одного.

- Що? - не витримав перший юнак.

- Може ти вийдеш, - натякаю, що йому тепер потрібно вийти з кімнати.

- Та, що я там не бачив, - закочує очі й посміхається на всі тридцять два зуба.

- Хтивий, - підходжу й руками торкаюся до його грудей і виштовхую хлопця за двері, зачиняю їх.

Фух, зараз нарешті можна розслабитися. Знімаю з себе одяг. Спочатку праву ногу занурюю під воду. Гаряченька, все як я люблю. Далі ліву ногу й лягаю. Ммм, як добре. Омиваю тіло. Ніколи ще одна не милася, завжди замість мене робили дівчата-служниці. І ось тут невелика проблема. Волосся аж до колін і я точно не зможу його сама помити. Залишається тільки один вихід.

- Іллє, Іллє! - гукаю чоловіка. - Іллє, Іллє!

- Що? - запитує за дверима.

- Мені потрібна твоя допомога, - відповідаю.

- Яка? - не наважується зайти до мене.

- Ти вже нарешті можеш зайти сюди, - не люблю, коли тягнуть кота за хвоста.

- То, можна, зайти? - чи то він вирішив пограти у вихованого хлопчика чи навпаки дражниться.

- Та, заходять, - тихо відказую, його допомога ще потрібна, тому не слід зриватися на ньому.

- Чим можу допомогти? - заходить й зачиняє за собою двері

- Можеш, будь ласка, помити мені голову, - дивлюся на юнака великими дитячими очима, а чоловічий погляд спочатку тримається на моєму обличчі, далі все нижче й нижче. Відчуваю змішані почуття.

- Окей, - відповідає знову не зрозумілим словом. Це згода чи відмова?

- Що? Що це означає? - хочу почути пояснення.

- Це означає добре, гаразд, - пояснив хлопець і закочує рукава. - За одно вивчимо ще пару слів.

- Я старанна учениця, - весело кажу.

- Не сумніваюся, - посміхається і починає розповідати нові речі для мене.

Уважно слухаю. Тепер я знаю, що таке душ, унітаз ( а що у нас тоді все було по-іншому), шампунь і т. д. Масажує голову, так приємно, навіть служниці не так класно не робили. Коли чоловічі пальці невинно торкаються до дівочої шиї, то переповнювали якійсь приємні й дивні почуття, що раніше не зустрічала. 

Потім він допоміг помити спину. Чудово. Хочеться, щоб так було частіше. Проте це скоро закінчиться чи ні. Не будемо забігати наперед. 

- Ти одягайся, - каже Ілля. - Почекаю за дверима, - й виходить із ванної кімнати.

Замоталася у великий рушник. Дивлюся у дзеркало. Як же сумувала за своїм тілом. Руками охоплюю обличчя. Ці пухкенькі щоки, губи і стрункий стан. Моя шкіра й волосся пахне ароматом чоловічим гелем для ванни, так він пояснив мені. 

Згадую його невинні дотики й на обличчі з'являється легкий рум’янець. Одягаюся у чистий одяг і відчиняю двері. Й одразу натикаюся на пильний погляд молодика.

- Пішли у мою кімнату, - бере за руку й веде за собою, відчиняє двері й заходимо в спальну. - Сідай на ліжко, - що це він збирається зі мною робити?!

- Ні, - маленькими кроками йду назад до дверей.

- Та, не бійся. Я не маньяк, нічого з тобою не зроблю.

- Сподіваюся, - сідаю на край двоспального ліжка. Кімната у чорно-білих тонах, є вікно, на підвіконні пусто.

- Ніколи не сумнівайся у мені, - синьоокий заглядає серйозним поглядом і в руках він десь дістав гребінець.

- Це твій? У тебе ж не таке довге волосся, чи тільки відрізав недавно світлу й пишну шевелюру? - насміхаюся над ним.

- Ні, не моя, - промовляє й сідає позаду мене. - Це моя сестра залишила, коли приїжджала минулого місяця. Ось і пригодився цей гребінець, - акуратно розчісує дівоче волосся.

- То скільки тобі років? - тільки зараз вирішила поцікавитись, пальцями вимальовую різні малюнки, то на простирадлі, то на чоловічих штанах у які одягнена.

- Двадцять п’ять років. Я вже думав, що не запитаєш, - відказує й далі розчісує довгі пасма.

- А, тобі не цікаво скільки мені? - повертаюся до нього обличчям, наші погляди зустрічаються.

- Зараз не модно запитувати у дівчат про вік, - й обома руками повертає мою голову у попереднє положення.

- Хто ж таке сказав? - чи то я просто йому не цікава. Стоп! Чому про це думаю? Не буде ніякого кохання як говорив чарівник. Сильно починаю у різні боки хитати головою, що аж хлопець болісно потягнув за волосся.

- Ай, - викрикую, - обережніше треба бути.

- А, тобі менше хитати головою, - не залишився в боргу. - Це ви дівчата таку фразу придумали, але мені й справді цікаво.

- Якщо хочеш почути, то спитай, - весело промовила.

- То, скільки тобі років, ялинко?

- Вісімнадцять, - хитро посміхаюся.

- То, виходить я старший, - здається, хлопець за спиною, теж, посміхнувся.

- Ні, я. Ще багато століть позаду мене.

- І все таки, не дивлячись, на твої старі роки, ти гарно збереглася, - подушечками пальців торкається шиї, а у моєму тілі пробуджується полум’я.