2

- Що ти задумав? - питаю, але чарівник не слухає. 

- Ей, юначе, - звертається до молодого чоловіка. - Хочеш купити ялинку?

- Так, - відповідає незнайомець і підходить ближче до нас.

- Візьми ось цю, - показує руками на мене. - Диви, яка гарна. Обіцяю вона зробить твій рік незабутній. Довірся, Діду Морозу, - чому він себе так називає? 

- Дійсно гарна, - роздивляється із усіх боків хвойне дерево. - Якщо ця ялинка й справді може подарувати новорічний настрій, то куплю.

- Не пошкодуєш, але не забувай, - дивиться один одному в очі, - бажання є тільки одне, не змарнуй його і подбай про мою подругу, - повертається до мене обличчям. - Ти у надійних руках. Прийду після дванадцяти першого січня. Прощавайте! - й пішов у невідому напрямку.

- Дивний Дід Мороз, - пробурмотів собі під ніс юнак.

Він високий, на вигляд спортивний, не сильно видно під зимовим одягом. Брюнет із синіми очима, густі брови. Обличчя виглядає мужньо, рівний ніс, тонкі губи. 

Через пару хвилин мене знову спакували, повезли на чудернацькому возику. Чорнявий молодик заніс якійсь ще елементи декору. Він, напевне, з не багатих і це добре. Але й не скажеш, що й бідно. 

Повсюди чисто, слуг не видно. Мене занесли у простору кімнату. За вікном вже ніч, але не звичні свічки світяться яскраво. І тут у кімнату заходить брюнет і нажимає на щось одразу стало світло як вдень. Як це можливо? Може незнайомець чаклун? 

Сідає на диван, бере якийсь короткий, товстий, сірий предмет і великим пальцем нажимає на червоний кружечок. І стало чути ще голоси, хоча у кімнаті тільки я і він. Дивиться на чорне, велике полотно, яке висить на стіні. Що там може бути такого цікавого?

А потім знову бере через годину наводить своєю чарівною  і чудернацькою палкою на полотно й голоси стихають. І тиша. 

Різко відкриваються вікна й холодний вітер вривається у будівлю. Хлопець не розуміє, що відбувається і як таке могло трапитися, проте не лякається і йде зачиняти їх. Тільки зачинив останнє і вмить погасло світло.

- Та, це що таке сьогодні? - вголос дивується незнайомець.

 Я сама незнаю.  Моє гілля починає  пекти й яскраво сіяти. Це мій чарівник щось задумав.

   - Що це?  - вигукує молодик  і шоковано дивиться на мене.

Стовбур зникає зверху до низу. Ще яскраве світло й я падаю на підлогу. Дивні відчуття по всьому тілі. Ніби вогонь обпік всю шкіру. 

-  Що за чортівня? Ти ще хто така? - одні питання ставе, а допомогти дамі стати не може. 

Проте його можна зрозуміти, наврядчи,  у нього кожен день проста ялинка перетворюється на дівчину. Встаю і розглядаю свої руки, такі ж молоді як і тоді. Моє довге волосся, таке ж розкішне. З’являється світло. Ой, я ж стою у чому мене мати на світ народила. І кричу:

- А, ну, відвернися! - наказую і виставляю волосся на перед, щоб приховати груди й інші інтимні місця.

- То ти вмієш говорити. Це добре. То хто ти така? І що ти зробила з моєю ялинкою? Чому гола у моєї домівці?

- Я і є ялинка, - відповідаю й бачу, що від дерева залишилося, тільки пару шишок і хвої на підлозі.

- Що? - дивимося одне на одного. 

- Можеш попросити прислуг, щоб принесли мені одяг? - його очі полізли до лоба.

- Які слуги? Маленька ти з якого світу? - ну, й у нього манери, яка я маленька? Це він ще для мене дитя.

- То, ти бідний, - кажу хлопцю, від шоку навіть рот відкрив.

- Хаахаха, - дзвінко сміється, нахиляю голову на правий бік, потім у лівий і не розумію, чому після моїх слів у нього така реакція. - Чому ти так вирішила? - з посмішкою запитує й очима розглядає, аж мурахи по тілу бігають від нього.

- Тільки багаті можуть дозволити собі слуг. Може, ти спочатку дасиш одяг, а тоді продовжемо наш діалог. 

- А, мені й такий вигляд твій подобається, - підморгує й стоїть на місці. Роблю грізний погляд. - Гаразд, будь тут, принесу свій одяг, а то не кожен день у мене гостюють дівчата, - й залишає одну.

- Ніби є куди йти, - шепочу собі під ніс.

У сусідніх домівках є світло. Нікого серед людей не видно. Все дуже сильно змінилося від коли я стала ялинкою. Чарівник не розповідав детально про нові новинки, моду. Лише про їхні пристрасті й новорічні бажання.

- Ялинко, - тихо гукнув і повертаюся до нього обличчям. - Ось, приніс тобі одяг, - підходить ближче й віддає у руки речі, - одягайся, піду зроблю нам чай, - вийшов із кімнати.

А тепер як це одягнути? Ось є довга одежина, схоже на штани, проте не такі, які раніше носили мисливці. Дуже коротка чорна, схожа на букву ‘’Т’’ тканина. Незнайомець ніби у такому самому одягнений. Виходжу з кімнати й опиняюся у коридорі, теж, чисто. Немає великих картин і позолоти. То хто ж він? І з іншої кімнати виходить юнак:

- Ти вже переодягнулася це добре. Заходь, - бере за руку й веде у ще загадкову кімнату, садить на стілець, кладе біля мене напій  і сідає напроти. Як розумію це кухня. У свій час я бігла на кухню до слуг, щоб сховатися від надоїдливих вчителів.

- То хто ти така? - запитує хлопець і з великою цікавістю розглядає.

- Зараз людина, - руками охоплюю яскраву чашку, яка гріє дівочі долоні.

- Та, бачу, - посміхається, - що людина, а ти ще дівчина.

- Так, - дарую йому посмішку. - А до того часу я була ялинкою. Знаю, дуже дивно, але як є, - роблю перший ковток. Ммм, дуже смачно. 

- Чому ти тут? 

- Це ти мені розкажи, - ставлю кружку на стіл і дивимося одне одному в очі.

- Я? Хіба не ти повинна, ти ж як виявилося з сюпризом, - посміхається і п’є свій напій.

- Було бути обережним із новорічним бажанням.

- До чого тут мої бажання? Новий рік ще не настав, а ти вже про них говориш, ніби вже здійснилися мої забаганки.

- Так, вже одне здійснилося, - хитро посміхаюся. - Ти ж, юначе, загадав, щоб у тебе була дівчина. Ось, - він уважно слухає, на чоловічому обличчі видніється хвилювання і азарт одночасно.