1

Добрий день! 

Розпочинаємо мою історію з початку. Мене звати Вірляна, 18 років. Завтра у мене весілля з найбагатшим герцогом нашого королівства. Ні, я не з бідної родини, просто моїм батькам усе мало грошей, хочуть бути навіть заможними за самого короля. 

Родичів не хвилює, що мій наречений старший за мене на 22 роки, але цей Ізодор виглядає ще старішим із своєю рудою бородою і бридким одягом, а то скнара не хоче віддавати  бодай зайвої копійки за прання одягу. 

Усі прислуги наполегливо й старанно готують все до свята, а точніше до жахливого мого вироку. Цілий місяць ревіла, були спроби втекти й тепер сиджу у замкненій кімнаті, дивлюся як малі діти бігають і граються у сніжки. 

Заздрю їм, хоч вони не багаті,  зате щасливі. У моїй голові з’явилася чергова ідея, як не стати нареченою. Добре, що у новорічну ніч будь-яке бажання збувається.

І ось настав день. Зараз або ніколи. Прислуги одягають на мене пишну, білу з довгими рукавами сукню, довге, чорняве волосся до колін заплели у пишну косу й прикрасили стрічками й невеличкими гілочками ялинки. На голові красувався вінок з хвойного дерева й маленькими шишками.

 Закінчили останні приготування. Дивлюся у дзеркало. На мене дивиться юна дівчина, весь блиск у карих очах згас. Обличчя бліде, хоча й зробили, щоб щоки виглядали рум’яними, проте як бачу нічого у них не вийшло. У руках букет з ялинкових гілочок з шишками й білими стрічками.

- Геть! Покиньте мене! - кричу до двох жінок, які ніяк не хотіли залишити мене наодинці й слідкували за кожним  рухом. 

Вони не бояться молоду герцогиню, якої ні одне слово нічого не варте. Не я їм даю притулок і їжу, а мої батьки.

- Вірляно! - чути швидкі кроки до моєї кімнати й відчиняються двері й заходить до нас. Тільки згадай і з’явиться. - Вийшли! - суворо наказує слугам моя матір й вмить, ми з нею залишаємося тільки вдвох.

- Яка ж ти гарна, доню, сьогодні, - посміхається  на всі тридцять два зуба, підходить ближче й обіймає, але раніше я відчувала тепло від цього, а зараз лише огиду й холод.

- Хіба? - вириваюся  із обіймів. - Я бачу в дзеркалі змарнілу себе, за останні місяці схудла, що аж кістки видніються, - дивлюся з презирством у скляні очі матері. 

- Ти станеш його дружиною, - відказує й дивиться у дзеркало, й поправляє зачіску. 

- Вам так важливо його багатство чим рідна і єдина донька? - запитую і вона повертається у мій бік.

- Ми хочемо, щоб тобі було добре. Знайшли гідного чоловіка, а замість подяки звинувачуєш у якомусь злі.

- Подяки? За що дякувати? Цей Ізодор за весь рік вже відгуляв десять власних весіль. Мамо, чуєш, десять! - зриваюся на крик, знову ком підбігає до горла. - І де зараз його молоді дружини? Служать одні в монастирі старші як він його дружини. А ті, які стали його десяткою за цей рік й взагалі лежать під землею. Хто знає, що він з ними зробив. Тобі все одно, що буде зі мною?! Краще смерть зараз, чим шлюб із нелюбом і божевільним старим, - плюю на підлогу від самої думки про таке.

- Яка смерть? - підходить ближче  й дає дзвінкий ляпас. - Вмирати можеш після весілля, але маєш стати його дружиною, тому посміхайся і йдемо на свято. Килино, Мотрю! - гукає назад жінок, які ж по-першому поклику прибігли, - одягніть їй фату, підправте рум’янець.

Вони швидко приступили виконувати наказ, у їхніх поглядах я бачу більше співчуття чим від власної неньки. Ніколи не змогла б подумати, що батьки так зі мною вчинять. 

І ось тепер мене тато веде під вінець. Усі багачі приїхали на весілля, з різних куточків нашої країни, навіть королівська родина. У залі світяться свічки, під класичну музику підходимо  до нареченого й батько відпускає руку. І тепер мої долоні тримає своїми брудними чоловічими лапами Ізодор.

Йому сорок, але посивів завчасно, тільки рудою залишилася борода. Ніяких поцілунків немає, можна тільки на шлюбній ночі зробити й на все подальше життя. От, щось є позитивне в цьому світі. Нас оголосили чоловіком і дружиною. 

Починається банкет, всі святкують, а я не доторкаюся до їжі. Не йду в танок, і, коли вже банкет у самому розпалі, встаю зі столу й іду до людини, яка змінить мою долю.

- Чого тобі, дитинко? - запитує великий чарівник, який виконує бажання, лише раз на новорічну ніч і, одне з тисячі людей є сильним, якщо у нього попросити особисто й, якщо він забажає, то воно матиме велику дію.

- Я хочу, щоб Ви виконали моє бажання, - зразу перейшла до справи. 

- Чого б це я мав виконувати твоє бажання? Я всім у новорічну ніч дав таку можливість. Загадуй від щирого серця й воно збудеться.

- Я хочу, щоб Ви зробили особливе бажання, яке точно здійсниться і сильне перед всіма чарами, - благальними очима дивлюся на старого.

- Чого б це я маю виконувати все, що ти попросиш?  - дивиться своїм зухвалим поглядом. 

- Я знаю, що Ви багатій й не берете гроші, навіть, якщо Вам гарно заплатять.  Проте дізналася, що кожного року Ви виконуєте особливе бажання одній незнайомій людині. Прошу цього року хай цією людиною буду я. Він мене погубить, втечі не допомагають як і позбутися життя власноруч. 

- І що ти хочеш? Вбивства власного чоловіка? - було б непогано, але не цього.

- Ні, хочу зникнути звідси далеко, - по щоках знову  течуть сльози, він роздумує над пропозицією.

- Станеш ялинкою? - шоковано дивлюся на нього. - Вирішуй, а то скоро годинник, - показує очима, - проб’є дванадцяту й нічого не зміниться. Саме тоді вголос потрібно сказати такі слова : ,, Я хочу стати дівчиною-ялинкою’’ , - і пішов у інший бік зали.

- Гості не звертали увагу на мене, пили, веселилися, танцювали. І швидко побігла до кімнати, де має бути шлюбна ніч. Що буде краще стати ялинкою чи прожити коротке життя із старим чоловіком до якого немає почуттів? І ось годинник починає бити дванадцяту годину.

- Я хочу стати дівчиною-ялинкою! - прокричала увесь голос у пустій кімнаті.

- Починається якась магія. Тепер стою посеред засніженого лісу, тремчу від холоду. Ноги стають дерев’яніти, дивлюся на руки, а там вже зелені колючки з шишками. Ось так стала ялинкою.