Пролог

Зима. Все королівство готується до Нового року. Купують подарунки малим дітям і дорослим, прикрашають святково домівки, вулиці. По всіх закутках чути веселі пісні. Малеча грає в сніжки й катається на санах. І ніхто не звертає увагу на різні соціальні статуси. Проте одна дівчина є похмурою, яка не вірить у казки й щастя, яке їй може принести це свято.

Її звати Вірляна. Цю молоду герцогиню намагаються насильно видати заміж за нелюба, та неабиякого, а за старого, який старший на двадцять років. Батьки її та ненависний наречений наполегливо готується до весілля, яке відбудеться завтра 31 грудня.

Вірляна у батьків просила, благала на колінах із сльозами у рідних, щоб не віддали її за герцога Ізодора Зеленьоокого. Проте вони були не похитні, лише замкнули у вежі, щоб не втекла. Усі сльози висохли, не залишилося сил герцогині плакати. 

Ось настав цей день. Слуги одягнули господиню у розкішну білу сукню. А ось її батько веде під вінець, але в доньки були свої плани. 

І загадала вона новорічне бажання. І як тільки годинник пробив дванадцяту годину дівчина зникла, гості ще святкували свято.  Коли наречений прийшов у спальну кімнату, очікуючи на шлюбну ніч, проте його очікувало фіаско. Підняли галас, шукали, шукали й такі не знайшли наречену. 

Вірляна стала ялинкою у дрімучому лісі, де ще довго стоятиме. Пройшли віки. І дівчинка-ялинка виросла великою, чує все. Слова промовити не може. Дійшли люди в цю густу хащу. Побачили таку красуню й зрубали. І повезли її у великий торговий магазин.

- Довго ти стояла, пора повертатися, - каже біля неї веселий дідусь у червоному костюмі. - Не пручайся, тобі сподобається знову бути людиною. Потім вибір буде за тобою, бути з коханою людиною чи залишитися ялинкою, - зелені гілля пошевелилося, ніби у магазині пройшов вітер.

Та, хай почнеться наша новорічна казка.