Епілог

Яра сиділа у своїй дитячій кімнаті. Мама вже спала, коли вона прийшла.

Дівчина підійняла з підлоги подушечку зі слідами крові й міцно обгорнула її руками. Знову сильно боліла голова.

Відкрила кулон й піднесла до очей чорний уламок кігтя навії. Марк казав не підпускати до себе погань близько, та це надто важко, коли вона тягнеться довгим рваним слідом через усе життя.

Яра ніби зліпила єдину картину з тих шматків, які мала, проте відчувала, що світ ось-ось лусне, як переповнена куля.

Вона все бачила перед собою жовті очі навії й своє відображення в них. Чула її шепіт… Весь час чула…

Яра просиділа на підлозі біля колиски брата декілька годин. Все затекло й нило. Особливо пальці, що стискали поплямований бік подушки. Їй спала дурна думка залишитись в кімнаті на ніч. Розуміла, що не найкраща з ідей, проте противитися втомі не могла. Лягла на своє дитяче ліжко й заплющила очі.

Ярина встала з ліжечка й затиснула вушка маленькими ручками. Братик знову плакав. Вже втретє за цю ніч! Дівчинці просто хотілося спати… 

Мама все не йшла. Мабуть, знову міцно заснула. А татко на нічній зміні.

Ярина підійшла до колиски. У кімнаті горів нічник. Вона хотіла зоряне небо, та Степанка заспокоювали слоники. Он навіть подушку йому зі слоненям купили. І їй також… А вона ж так любить зірочки!

Хлопчик надривав легені й Ярина не витримала.

— Я тут. Я допоможу!

Дівчинка прикрила його плач подушкою, а коли допомогло, натиснула сильніше, доки зовсім не затих. Братик виглядав, ніби янголя, коли спав. От як зараз!

Від вікна почувся рев й чорна тінь виросла за занавіскою…

Не одразу зрозуміла, що дзвонить телефон. Спробувала заспокоїти серцебиття й взяла слухавку.

— Яро? Кажуть, бабця герой не нашого роману! Вона не крала дітей. Після лікування таблетками втратила здатність до обертів. Чуєш? А малих вдома, виявляється, били. Як почув, ледь не зірвався від злості! А одну з дівчаток кривдив брат. Памʼятаєш Дениса? Подкастери гадають, що відьма тих дітей врятувати намагалась.

Яра опустила руку й телефон зʼїхав по ліжку на підлогу. Вона почула, як риплять вхідні двері й побачила маму на порозі. Її крик застиг у вухах.

— Що ти накоїла… — кричала мама. — Що ж ти накоїла?

Почула, як довгі пазуряки шкребуть по стіні. Свідомість затопило болем. Картинка в голові знову розпалася на шмаття, та цього разу підсвідоме саме поміняло місцями пазли.

Ось вона стоїть з подушечкою над бездиханним тілом брата. Ось обпікає болем плече й довга лапа примари відкидає її від ліжечка. Мама бачить, як забирає нечисть тіло братика й мовчить. Тільки плаче…

Ось вона приймає чергову чудодійну таблетку Марка й чує, як кричить дитина. Перший поверх будинку поряд. Малюк тиснеться в куток, а батько шмагає його ремнем. А ось маленька дівчинка ховається під ліжком, кутаючись у ковдру, а брат з поламаною лялькою в руках пхає відірвану голову поміж очі й регоче… Інша маленька дівчинка ховається в кімнаті. Чує сварку чужих людей і тремтить, бо жінка, що кличе тепер себе її матірʼю, зайде до кімнати. Яра відчула, як деруть кігті мʼяку плоть й кров випадково потрапляє їй у рот. Металевий присмак застрягає грудкою в горлі.

— Ні… ні… ні…

Вхопилася за голову й підскочила з ліжка, та так і застигла перед маленьким дзеркальцем на тумбі. Її обличчя покрилося чорними тріщинами, а очі горіли жовтим полумʼям. Останні шматочки пазлів затулили чорні прогалини в її душі.