Глава 2

Яра слухала, як стажер надиктовує записи для подкасту на телефон, поки вела авто. Стас розповідав, як пройти підготовку, аби стати ловцем. Цілий розділ присвятив випробуванням, трансформаціям під дією хімічних препаратів геніальних винахідників МІПу і ще купі розказнів.

Насправді ж ловці наймалися самі. Проходили лише декілька сеансів нейролінгвістичного програмування, аби мозок не заміняв незвичне й містичне на знайоме і зрозуміле. А далі кожен сам ловить своїх чортів! Хочеш жити й фізичною підготовкою займешся, й пігулочку випросиш! Бо вигребти можна навіть від домового…

Вони вже навідалися до сімʼї, з якої зник шестирічний хлопчик, і зараз їхали до останньої адреси у списку.

Цього разу двері відкрила дитина. Малому було всього девʼять і він нагадував примару: блідий, з впалими щоками та змореним виглядом.

— Денис був свідком, — зізналася матір парубка, ховаючи обличчя в хустинку.

Стажер знову записував розмову з батьками, а Яра роздивлялася довкола. Старший брат зниклої дівчинки мовчазною тінню слідував за нею будинком. У дітей були окремі кімнати. Яра бігло оглянула спальню хлопчика й відмітила нездоровий порядок для малої дитини.

Кімната дівчинки знаходилася поряд. В ній царював страшенний безлад і це дуже кидалося в контраст з “вилизаним” будинком. Перевернуті речі, підкошені меблі, зімʼяте ліжко і ковдра, що виглядала з під нього. Сліди кігтів на стелі й стіні…

Яра визирнула з вікна. Шостий поверх. Опустила погляд донизу й зачепилася за єдину рослину в кімнаті. Точніше за землю в горшку. Вона добре розгледіла відбиток маленьких пальців. Передчуття дало сильного копняка в живіт. І знову щось не давало спокою! Окремі шматочки ніяк не складалися в одну картинку.

Запах сірки майже вивітрився з кімнати, проте все одно трохи паморочив голову.

Яра притулилася чолом до холодного скла й протяжно видихнула. Перед очима зʼявилися літери. Дівчина відсахнулася, а потім набрала повні легені повітря. Пульс підскочив й забився шаленою жилкою на шиї. Відьма залишила послання: “Я ТУТ”.

Почула скрип за спиною й автоматично поклала руку на ніж. Повільно обернулася. Позаду, неподалік від ліжка сестри, стояв хлопчик, а на підлозі біля його ноги виднілися сліди землі.

— Ти бачив її, Денисе?

Парубок кивнув головою. Спробувала підійти ближче, та він відступив.

— Вона забрала твою сестру?

Знову кивок. Нижня губа дитини затремтіла.

— Вона мене вбʼє… — прошепотів хлопчик.

Його тихий переляканий голос сиротами поповз по тілу.

— Чому ти так думаєш?

Хлопець довго мовчав перед тим, як глянути у вічі.

— Вона так сказала…

Попри те, що в будинку було жарко, Ярі стало холодно.

— Аби відьма хотіла тебе вбити, вона б просто це зробила! Балачки, аби лише залякати…

— Ви впевнені?

Ярі дуже хотілося відповісти, що так, проте слова застрягли в горлянці.

Тишу перервала мати хлопця. Вона з жалем глянула на сина й відвернулася.

— Розкажи їм усе, що мені розповів!

Денис кинув погляд на маму з надією, але одразу уткнувся в підлогу. Нижня губа знову затремтіла.

— Ми… Ем… Гралися… Потім в кімнаті різко потемніло. Даша закричала. Вона кричала і кричала! Я почув сміх, обернувся і побачив…

Яру ці слова повертали в глибоке дитинство, тому вона з усіх сил намагалася лишитися в цій кімнаті.

— Вона була чорна й схожа на тінь! Лізла по стелі… 

— Ще щось? — Стасик знову записував на телефон й не міг впустити подробиць.

— Жовті очі.

— Це все?

Хлопчик підвів на Яру переляканий погляд.

— Все! — різко відповіла замість нього мама й заплакала, закриваючи обличчя долонями.

Стажер намагався поговорити з Ярою дорогою, та дівчина ігнорувала спроби втягнути її в розмову. Вона крутила й крутила в голові фрагменти кожної з історії та ніяк не могла зрозуміти, що не так. Інтуїція, яка не раз рятувала життя, точила діру в грудях.

Шеф викликав на килим. Довелося слухати цілих пʼять хвилин його ниття! При виході ще й зачепив один з телепузиків. Яра не стала розбиратися, що він там хотів чи не хотів сказати, а просто зарядила кулаком в живіт. А потім підійняла за краватку і дуже мило поцікавилась, чи не бажає пан прикрасити обличчя новою гамою кольорів. В інший раз промовчала б, та зараз щось чорне й неспокійне кипʼятило кров.

Марк встиг проаналізувати уламки кігтів й покликав її в кабінет, залишивши стажера в коридорі.

— Це навія! — ошелешив він.

Яра спочатку не зібрала думок до купи. Навії були відьмами, які виявлялися надо слабкими, аби стримувати морок, тому він поглинав їхні душі шматок за шматком. Відьма плутала чортяк в мізках, перетворювалась ночами на страшну почвару й несла своє божевілля іншим, плутаючи в нього людей, як в тенета. Та яке відношення це мало до справи з дітьми?

— Випадків, коли б навія вбивала чужих дітей ще не було! — прошепотіла розгублено Яра.

— Вбивала, чи… викрадала? — відповів Марк підіймаючи брову.

З коридору почувся крик. Стажер носився туди-сюди, волаючи, ніби скажене порося. Маленький василіск вчепився йому в сідницю. Судячи з усього, він навіть не випустив отруту, якщо Стасик ще не паралізований.

Марк свиснув, змій відчепився від чужого добра. За секунду мала кусюка була поряд й оповила ногу чоловіка, ледь не муркочучи, як мале кошеня.

— Тихо, Васька! То свої.

— Мене змія вкусила! — занив з острахом стажер.

— Нічого. Не переживай! З нею все буде в порядку! — підбадьорила його Яра.

Марк хмикнув, а потім нахмурився.

— До речі, Яро, ті кігті… Вони токсичні. Ліпше тримай їх подалі від себе.

— Токсичні? — передчуття нагострило зубки й зачаїлося в животі.

— Головні болі, сплутані спогади, погане самопочуття — то гарантовано! Не підпускай до себе погань близько, Яро!

Змогла лишень кивнути головою й потерти пальцями груди, де на тонкій ниточці висів кулон.