Пролог

Нічний ліс ховав таємниці у сизому мороку густого туману. Полохливі тіні жалися в темряву поміж кущів і дерев. Мілкий дощ дріботів по чорному листю на високих кронах, а під ногами тихо шурхотіла пожовкла трава.

Яра вдихнула повні легені повітря з присмаком вогкої землі й натягнула нижче капюшон, коли небо спалахнуло білим. Місто накрила люта гроза. Добре, що вони зі стажером встигли виїхати до того, як дорогу розмило водою!

Через кілька секунд тишу довкола розсік рев грому. Холод прослизнув за комір й сироти покрили плечі. Скоро гроза дістанеться й сюди. Треба швидше знайти звіра!

— Ем… Яро… Я, звісно, хотів запросити тебе на побачення, але одразу до лісу, ще й о такій порі! Гуляти під дощем — романтика минулого століття!

Усміхнулася на буботіння Стаса. Новенький лише декілька тижнів як став ловцем. Хлопчині доведеться звикати, що вогка липка темрява, помийні ями, кладовища, нечисть, сморід, біль і смерть за спиною — єдина романтика, яка світить їм обом найближчим часом.

Дівчина глянула на годинник й посміхнулася кутиком губ.

— Не бійся, Стасику. “Гуляти” лишилося не так і довго.

Яра бачила, як здригнулися його плечі, коли ще одна блискавиця спалахнула вдалечині. Нажаханий! Навіть телефон з кишені не дістав, аби ляпнути чергову дурницю для свого подкасту любителів містики.

Якби мала змогу обирати, взяла б когось більш практичного у напарники. Але їй дістався молодий запальний хлопчина, що ту саму містику куштував лише в надійній безпеці книжкових сторінок.

Стас скрикнув і вхопив Яру за руку. Він тягнув ногу і шипів. Дівчина швидко вихватила ножа й вже хотіла встромити його в почвару, як помітила, що ніяка нечисть не намагалася відгризти напарнику кінцівку.

— Бісова душа, Стасе! Це всього лиш багнюка!

Хлопець зніяковів, його широкі брови зустрілися біля перенісся.

— Пробач, та ти б знала, скільки коштують ці кросівки!

Яра глянула на модняве світле взуття парубка, заляпане багнюкою, а потім на свої теплі й зручні боти.

— Ці кросівки коштуватимуть тобі життя!

Поблизу почулося вовче виття. Яра схопила стажера за руку й приклала палець до вуст. Вони кралися у тумані, орієнтуючись на звук. В інші дні допомагав запах сірки, проте сьогодні повітря було насиченим водою.

Стовбури дерев з довгим покрученим віттям виринали з мороку й нагадували химер. Попри холод на чолі виступив піт.

Виття почулося зліва й Стас голосно зойкнув. Яра затулила йому рота долонею, а потім ліктем легенько ткнула в сонячне плетіння. Стажер зігнувся. Заслужив! Перевертень не почує їх запаху через збір трав, з яких в лабораторії Марк зробив чудо-крем, а цей бовдур видасть їх своїм ниттям!

Наближалась дванадцята година. Почвара заскулила в кущах неподалік. Стажер втиснув голову в плечі. Яра думала, поженеться за чортом світ за очі, проте він ступив вперед, затуляючи її тендітну дівочу фігуру. Дідька лисого!

Дівчина обігнула хлопця й непомітною тінню шмигнула до кущів, на ходу дістаючи ніж зі сталі, покритої сріблом. Виття вдарило по вухах й змусило на хвильку зачаїтись. Холодний піт неприємними мокрими лапами шарив по спині.

Стас поволі підійшов і став поряд. Його очі гарячково блищали. Стажер тримав у руках герметичний пакет, а волів би зброю.

До скуління додалися хрипи й ричання, заклало вуха.

Коли рев почвари різко обірвався, дівчина полізла в кущі й опинилася на голій ділянці лісу. Повсюди з землі стирчали понівечені пеньки, лише де-не-де росли невеличкі ялини, укутані мороком туману.

Вона не відразу помітила тіло кремезного чоловʼяги, що нагадував пʼяницю. Після оберту перевертні страждають від спутаної свідомості. Найкращий час, аби викрасти їхню шкуру, а разом з нею і можливість до перетворень!

Стажер вивалився слідом і вхопив її за плече.

— Могла б попередити!

— І дати час на роздуми? Дурний тебе піп хрестив, Стасику!

Яра бігала поглядом по траві поблизу й ніяк не могла знайти шкуру. Час спливав. Якщо не заберуться за пару хвилин, їх і по шматочках звідси не заберуть!

Чергова блискавиця спалахнула над головою. Нарешті помітила вовчу шкуру! Спітнілими пальцями в товстих гумових рукавицях вхопила за край, а Стас підніс пакет, весь час озираючись на хрипляче тіло мужика.

— Він скоро встане! — панікнув стажер зі свистячими нотками в голосі.

— Чим далі буде шкура, тим довше він регенеруватиме. Несемо звідси ноги!

Недарма Яра стежила за почварою декілька місяців! Відстежувала цикли й робила розрахунки. Секунда в секунду підгадала час!

Розкат грому заглушив жалібний крик перевертня, коли напарники скрилися в хащах. Це ниття віддавалося у вухах до самого виходу з лісу.

— Навіть жаль його, — обертаючись назад кинув Стас. — Тобі ні?

— Мені жаль сімʼї людей, яких він встиг зжерти!

В офіс вони потрапили через години чотири. Дорогу все ж розмило й довелося обʼїжджати ще двома селами.

Непримітна чотирьох поверхова будівля не викликала приязні в серці Яри, хоча таїла в собі купу таємниць. В підвалах цього “будиночку” містилися багато поверхів з темницями для почвар, лабораторіями, кімнатами для допитів. Чого там тільки не було…

Стас потрапив сюди вперше, тому оглядався довкола з відкритим ротом. Він за звичкою увімкнув телефон, а потім сховав. Не можна видавати в подкасті державні таємниці!

До цього стажера приймали в господі телевізійників. Ті полюбляли хизуватися й жити на широку ногу. За офіційною назвою Яра була “консультантом з паранормальних явищ” й працювала на державний телевізійний канал. Насправді ж вона відносилась до ловців, які полювали на нечисть й круті історії для тих самих телевізійників. Їх будівля знаходилася в кінці вулиці й виблискувала всіма відтінками синього. Її вона теж не любила.

— Нічого не торкатися! Ні з ким не говорити!

— Чому? — Стас зачесав назад пальцями свого довгого чуба й спробував не відстати від швидкого кроку Яри.