4. Іншим разом

Був четвер. З того часу, як ми завезли дівчат додому та обмінялися з ними телефонами, точніше вони самі написали нам на цигарковій пачці свій номер, пройшло кілька днів.
Елен перша зателефонувала моєму другу. І домовилась із ним зустрітися. Точніше ця була зустріч два на два.
Ми всі вчотирьох весело провели час.
- Зустріньмося ще у вихідні, - запропонувала нам Елен. А я дивився на неї та дивувався. Своєю сьогоднішньою поведінкою вона зовсім не була схожа на ту дівчину, яка грубила всім, хто з нею пробував познайомитися. Щось тут було не так. Але я не міг зрозуміти що.
Ще тоді в машині, коли ми везли їх додому, було таке почуття, що ось вони прямо закохалися в нас з першого погляду. Ірен, яка всю дорогу просиділа в мене на колінах, вела себе так наче вона моя дівчина . Я тоді, крім її спини, нічого більше не бачив. Лише її кучеряве волосся. Вона ніби спеціально взяла мої руки та поклала їх собі на стегна. А Елен. Так, так. Та сама недоторка в білому купальнику з профілакторію, вчепилася в мого друга і всю дорогу сиділа тісно притулившись до нього своїм плечем. Для мене особисто це було щось неймовірне. Чесно кажучи, хоч мені Іра і дуже сподобалося, особливого бажання зустрічатися з ними я не мав. Тільки заради свого друга я поїхав у четвер із ними назустріч. Вони були такі солоденькі, такі милі. Такі ніжні, як рожеве варення.
-  У вихідні ми їдемо на турбазу відзначати товариша день народження. Так що зустрітися не вдасться, - відповів їм Вадик. 
– Ми теж хочемо з вами на відпочинок, – сказали нам дівчата. І такі вони були сьогодні милі та ніжні. Такі закохані. Що навіть я розгубився і вирішив, що вони справді нас люблять. 
- Ладно, — відповів мій товариш, — завтра йдете з нами.

- А чи багато вас людина їде? - Як би, між іншим, поцікавилася Елен.
- Чоловік напевно п'ятнадцять.
- Дівчата там будуть?
- Звісно, ​​— цього разу відповів їй я.
- А на скільки днів ви їдете, щоб знати скільки речей нам брати? - Запитала у мене Іра.
-  Дні на три, на чотири, — відповів Вадик, хоча наскільки я знав ми їхали лише на дві доби.
Але, можливо, щось змінилося і я не в курсі.
Особисто я був не проти, якщо ці дівчата поїдуть разом з нами на відпочинок Можу собі уявити тільки який фурор зробить на всіх наших друзів і наших дівчат Олена у своєму розкішному чарівному шикарному білому купальнику. Мені вже хотілося все це бачити. Ось як вона виходить із води й у всій нашій компанії відвисають щелепи. Так, заради цього звичайно варто їх запросити з собою. Хай їдуть. Мені не шкода, вирішив я сам собі.
- Приїжджайте у п'ятницю в обід, на майданчик позаду виконкому. - Почав пояснювати їм Вадик ситуацію. - Ми там збираємось усі перед від'їздом.
- Ми обов'язково приїдемо, — пообіцяла нам Елен, і вони навіть поцілували нас на прощання в губи. Ось зовсім вони зараз не були схожі на тих двох дівчат-недоторків, які з усіма розмовляли тільки французькою.
У п'ятницю по обіді ми всі зібралися на майданчику за виконкомом. З нами їхало п'ятеро дівчат. Решта були хлопці. Три машини вже стояли завантажені речами. Ось з-за рогу з'явилися Елен та Іра. Вони були одягнені в джинсові шорти та високі модні шкіряні черевики. В руках у них були дві великі сумки. Вони їх ледве тягли.
- Ну, все можна їхати, — сказав я хлопцям.
Дівча підійшли до нас і поставили сумки на землю. Було видно, що їм тяжко.
Я ще подумав, що можна було, чесно кажучи, заїхати за ними додому, а не примушувати їх тягтися із сумками до нас через половину міста. Але добрі думки завжди приходить потім.
Познайомили їх із нашою компанією. Дівчата вони були гарні, суперечки немає. І якби в мене не було дівчини, то скінчено я б із задоволенням залицявся б до Ірени. Але все одно у нас багато хлопців, обов'язково комусь сподобається, вирішив я. Не маю сумніву, що вони вдвох будуть зірками нашої поїздки. Усі розсілися по машинах. Залишилися стояти тільки Елен, Іра та мій друг Вадик.
 Елен тримала його за руку.
 Я особисто не розумів, чому ми затримуємося. Що там ще таке.
Висунувся з вікна, щоб поквапити Вадика та дівчат. А тут мій друг і каже. По-французьки.
- - Il n'y a plus de poste. Nous vous accueillerons avec plaisir la prochaine fois.
Au revoir.
І я одразу про себе перекладаю в розумі:
- Місць немає. Іншим разом обов'язково візьмемо вас із собою. До побачення.
І Вадик тим часом швидко сідає до машини та чіпаю водія за плече, каже йому. - Гони!
Машина різко рушає і ми швидко мчимо вперед. Дівчата залишаються в повному здивуванні стояти разом зі своїми речами посеред дороги.
- То я не зрозумів, що це було? - Здивовано цікаваться наш друг Сашко.
- Коли ми були без машини, вони не хотіли з нами розмовляти. А щойно приїхали на пляж на "дев'ятц"і, то вони мало не одразу повісились нам на шию. Ось їх і провчив, - відповів Вадик.
 Він звичайно по своєму мав рацію. Але в глибині душі мені все одно було їх трошки шкода. Я озирнувся назад. Десь там далеко-далеко стояли дві "королеви профілакторії". Але зараз вони гірко і прикро плакали.