3. Дива в решеті

- Особисто я їх поважаю, — зізнаюся я своєму товаришу Вадику, коли ми сидимо ввечері у дворі та він розповідає цю історію всім нашим друзям.
Я далі розвиваю свою думку.
- Ти сам себе постав на їхнє місце. Ось приходиш ти така вся гарна із себе в такому шикарному купальнику. І зрозуміло, що всі до тебе будуть клеїтися та чіплятися. Вони, напевно, вже звикли, що їм удвох проходу не дають. І ось дівчата вирішили якось цього позбутися. А на тобі ж не написано, що ти нормальна людина. І вона тобі сподобалася, а не хочеш ти просто з ними там якогось сексу. Ти ж сам бачив, яка тут публіка. І якісь хлопчаки, хлопці, школярі, підлітки до них намагалися підкочувати. І, звичайно, вони їх відшивали. Видно, такі пристойні інтелігентні дівчата. Принаймні, у мене склалася така думка.
- Ну, якщо так, тоді звісно. Тоді вона мені ще більше подобається, – погоджується зі мною мій товариш. А може вони просто випендрюються?
– Ну, не знаю. Тут може все бути, але це просто такий спосіб відшити від себе різних "лівих" кавалерів, які їм не подобаються. Особисто мені до вподоби вони. Такі інтелігентні дівчата. Їм потрібні пристойні інтелігентні хлопці, як ми з тобою. І просто на нас не написано. Ось тут всі однаково одягнені, усі в трусах і плавках.
А по них одразу видно, які вони шикарні дівчата!
- Вона мені сподобалася. І я хочу з нею познайомитись. - Ніяк не може заспокоїтись мій товариш.
- Ну, значить, треба буде якось ще прийти на цей пляж і з ними познайомитися.
– Давай їх перевіримо. – Пропонує мені Вадик.
Мабуть, у його голові дозрів якийсь план.
- Давай, — говорю я. Тут мені просто цікаво, чим усе це скінчиться
- У мене до неї цілком серйозні наміри, — каже він. 
- Подивимося, як вони будуть поводитися в іншій ситуації. І якщо вони справді такі, як ти говориш, — зізнається мені мій товариш, - то тоді треба буде вивчити пару фраз французькою і знову спробувати з ним познайомитися, тільки вже в іншіх обставинах та в іншій ситуації. 
- Добре, - погоджуюсь я. -Я завжди радий допомогти друзям і мені найцікавіше, що з цього всього вийде.
Більше ми про це не размовляємо.
Минуло кілька днів.
Я вже просто забув про тих дівчат, але мого друга, мабуть, ця дівчина в білому купальнику зачепила по-серйозному. І вся ця ситуація також.

Як я і казав минуло кілька днів. На мою думку, це була субота. З ранку раніше до мене забіг Вадик.
- Збирайся, поїхали, — тільки й встиг сказати він мені та одразу втік униз.
Я швидко зібрався і вискочив надвір, не розуміючи, в чому справа. Прямо перед під'їздом стояла нова червона "дев'ятка". Навіть не червона, а "вишнева". Наймодніша цього року.
- Ого! - здивувався я.
У машині вже сидів Вадик та ще двоє хлопців. Одного я знав. Здається його звали Андрій. Він навчався разом із моїм другом. А інший хлопець, який був за кермом, був мені не знайомий.
- Поїхали, — сказав Вадик, як тільки я плюхнувся на заднє сидіння машини.
- Де ми їдемо? - Не забув поцікавитись я у Вадика та його друзів.
– Спочатку у справах, а потім буде видно.
По суті, за великим рахунком, мені було байдуже, де їхати. Весела гучна музика. Вітер в обличчя. Спекотний травневий день. Красива машини. Швидкість. Хіба це не життя?
Ми покаталися містом. Ставало спекотно.
– Заїдьмо на профілакторій. Подивимося ці "француженки"  там чи ні?
– Запропонував мій друг.
- Що за "француженки"? – Зацікавилися хлопці.
- Потім якось розповім, — відмахнувся від них Вадик.
З усією швидкістю ми в'їхали на пляж. Сьогодні був вихідний день. Народу було напевно втричі більше ніж завжди.
- О! Ось тут зупини. – Попросив водія Вадим.
Ми всі сиділи у машині. Наших дівчат не було видно.
- Може, їх сьогодні зовсім немає, — висловив вголос я своє припущення. - Вони ж не повинні ходити щодня. Може, то взагалі було якесь разове відвідування. Подивилися, що тут нічого ловити та більше сюди не приходили.
- Все може бути, — погодився зі мною Вадик. – Тоді пішли купатися, – хлопці вже були у плавках. Вони тільки скинули з себе одяг і одразу побігли у воду. А я виліз уже після них. Я ще не стиг вийти з машини, як одразу біля мене опинилися одна з двох дівчат. Це була та сама! Та що відмовила та образила мого друга. Дівчина у білому купальнику! Вона стояла біля мене і посміхалася так, ніби була в мене закохана вже сто років.
- У вас не буде цигарки? - Зараз вона говорила зовсім не французькою, а цілком зрозумілою мені мовою.
Я, звичайно, дуже розгубився і не знав що сказати.
- Мене звуть Олена. - Простягла вона мені свою долоню. – І для близьких друзів просто Елен. А он там моя подруга, — показала вона на дівчинку в чорному купальнику. - Іди сюди, - покликала вона її, помахавши рукою.
-  Ірен. Можна просто Іра. – Посміхалася мені на дуже щиро її подрузі. Вони були такі свої, такі відкриті. Мені здалося, що дівчат просто підмінили. Це були абсолютно якісь зовсім інші дівчата, не ті, яких я бачив два дні тому на пляжі. Вони мало не вішалися мені на шию.
Коли повернулися наші, то ми вже на всю балакали втрьох про все на світі. Так, наче були дуже близько знайомі. Точніше балакали дівчата і засипали мене питаннями. Я вже знав, що вони приїхали сюди в гості до бабусі на канікули. Що навчаються та живуть вони в іншому великому місті. Що вони рідні сестри-погодки. Елен старша. І їй дев'ятнадцять. А дівчині у чорному купальнику вісімнадцять років. І відповідно – старша на третьому курсі, а молодша на другому педагогічного інституті. І як я й думав вони навчатимуть дітей французької. "Можливо" - зізналися мені дівчата.
- Краще працювати перекладачками. Або у посольстві. Або ще можна вийти заміж за француза.
- Можна і за нашого, - зізналася мені Ірен. - Тільки щоб він добре до тебе ставився і був галантним кавалером, як істинний парижанин.
Так що поки прийшли мої друзі я повністю був від них у захваті. І звичайно мені лестила уваги таких двох шикарних дівчат. Сама "Королева профілакторія" перша підійшла до мене знайомитись. Напевно, всі чоловіки на пляжі дивилися на мене сумними очима.
- А ось і мої друзі. – Представив я своїм новим знайомим наших хлопців.