Сон

Дівчина жила щоночі, з уособленям місяця, і кожних вісім років, вона дарувала поцілунок, вічно молодому обранцю. Після чого ловила білосніжних птахів, кожного разу вибачаючись за причинений нею біль. Вона їх цілувала у голову, гладила і запускала у велику клітку, спеціально  
для них, а решту випускала крізь відчинене вікно.  
З кожним птахом хлопець блід зі своїм сяйвом. Коли дівчина зловила дев’ятого птаха, хлопець був ледь видимим.  

З останньою крилатою тваринкою, було найважче, у віці ста років за ними не поганяєш, та коли, останній поцілунок перетворив хлопця востаннє, на маленьку кольорову колібрі, вона сама прилетіла до старенької, і сіла на складені догори долоні. Як і всі, колібрі отримала поцілунок у голову, і старенька повільно дійшовши до клітки з білосніжними птахами, відкрила її. Вона випустила їх усіх, а вони залишили по пір’їнці на її голові.  

Дев'ять білосніжних, мов перший сніг пір’їнок, і одна кольорова, на подобі усіх кольорів світу.  

Вона розплющила карі очі, і оглянула свою кімнату. Жодних натяків на клітку, птахів, і реальності, яка була секунд п’ять тому. Вона закручена у ковдру, на м’ягкій подушці, з мокрим після душу волоссям, і молодістю у тілі та душі.  

− Сон... - озвучує дівчина, - та я рада, що змогла його запам’ятати, - все ж радіє собі дівчина.  

Її ліжко прогинається під чиєюсь вагою, і та налякано підстрибує, розвертається, до причини цього.  

− Уособлення місяця... - шепоче кароока.  

− Ти знову не закрила вікно, - стверджує він. - Для мене відкрила? - він і сам знає, що так, тому відповіді не чекає.  

− Ти... хто?  

− Уособлення місяця, - посміхається він, а дівчина знову відчуває легке відчуття недоречності і тупості. Не то від її питання, не то від його відповіді їй. Чухає голову, поправляючи розпатлане волосся, і витягує з нього щось.  

− Пір'їнки! - викрикує вона.  

− Ну та, - буденно підтверджує хлопець, наче вона завжди з ними просинається.  

− То ти... то це був не сон?! - злиться дівчина. 

− Ну іншим краще сказати, що сон... - піднімається не зводячи погляду.  

Він ніколи не зводить погляду.  

Хлопець цілує її, мов відплачує за всі минулі десять цілунків, що були вздовж усього її життя.