Люди кажуть

"Як вона посміла? Як посміла поселитися тут? Чому з усіх квартир вибрала саме цю?"- Ед ще довго розмірковував над тим, чому усе склалося саме так. Чому усесвіт забрав те, чим жила самотня покинута його душа.... І ніяк не міг знайти пояснення. Іноді здавалося, що доля подарувала ще один шанс стати щасливим. А з іншого боку вона видавалася надто жорстокою комедіанткою, яка у жебрака забирає останню шкарпетку.

Наступного ранку Ед знову проходив повз знайомі вікна, але знову побачив чужинку, яка увірвалася в квартиру, наче в саму його душу. Але цього разу вона дивилася чоловікові просто в очі. Вона не відводила зосередженого погляду від нього. Красива брюнетка з білосніжною шкірою раптом підняла руку і почала нею махати так, наче ото вони давні друзі. Чоловік було хотів і собі помахати, але згадав хто вона така і швидко попрямував геть.

Робота втратила свою цікавість... Вона зблякла на фоні очей цієї брюнетки. Такі знайомі повільні лагідні очі, карі, як ранкова кава...

Чи дійсно вони не знайомі? Ні. Точно не знайомі!.. Тоді чому вона махала йому рукою? Чому її очі видаються такими близькими?

Увечері, повертаючись додому, чоловік знову зловив на собі її погляд. Вона так приязно усміхалася. Раптом дівчина зіскочила на підлогу, відкрила вікно і висунула руку, привітно махаючи нею.

-Хто ти?- наче питаючи в самого себе, прошепотів він.

Ед довго не міг заснути, все думаючи про дівчину з вікна. Але чому? Чому він про неї думає? здається, що вона поселилася не лише в квартирі, а і в його душі. Якось він дочекався ранку і нарешті, вперше неквапом, попрямував на роботу. Ще здалеку він побачив двох жінок, які сиділи на лаві біля старезного будинку і обурливо щось обговорювали.

-Щось невидко нової сусідки...

-Кажуть, що вона виходить тільки вночі, коли сонце заходить.

-І хто ж ото таке каже?

-Хіба ж я знаю? Люди кажуть...

-А я чула, що вона переховується від колишнього чоловіка. Він бив її. От дівчина і втекла.

-А ще чула, що вона дитятко мала, але цей тиран забив його до напів смерті. Бідолаху навіть до лікарні не довезли.

-Не добре то. Така доля... Але ж і жарти у неї. Таку бідолаху і в цю квартиру поселити. Вони знайшли одне одного... Дві знедолені і змучені душі з'єдналися. Нехай же більше не буде нещасть на їхні голови...