Дівчина у червоному светрі

Усе починається з погляду - це він знав напевно. Варто очам зустрітися і подальшого не минути. Тому, коли граючи на сцені, він спіймав на собі погляд дівчини, Вадим був упевнений - рибка в сітці. Після концерту, хлопець повернувся у залу і одразу ж побачив її. Вона одна сиділа за столиком на двох. Брюнетка в червоному светрі з келихом віскі. Дівчина підвела очі, ніби відчувши, що він розглядає її. Їх погляди зустрілися і Вадим усміхнувся до неї. Вона одразу ж знітилася і відвернулась, але через мить знову подивилась на нього і усміхнулась у відповідь. 

Вадим хотів підійти до неї, але раптом в кишені завібрував телефон. Хлопець підняв слухавку. Звідти залунав чоловічий голос, але що саме він говорив, було важко розібрати. Довелося вийти з бару. 

- Коли можна прийти подивитись квартиру? Розумієте, мені терміново потрібне житло, - казав голос у телефоні.

- Я зараз не можу говорити. Приходьте хоч завтра. Я цілий день вдома.

- Мені підходить, завтра і прийду. 

- Добре-добре. Маю йти. До завтра, - Вадим кинув слухавку та сховав її назад у кишеню. 

На вулиці було прохолодно. Бабине літо вже закінчилося. Всередині брюнетка сумно подивилася навсебіч, зробила ковток віскі і скривилася. Здавалося, у цьому барі всім, крім неї, було комфортно. Люди напевно думали, що вона якась дивачка - сидить одна за столиком, не танцює. Може час йти. Віскі цей вона всеодно ненавидить. Їм навіть і не нап’єшся добряче.

- Вибачте, тут не зайнято? 

Поруч зупинився той барабанщик з дурнуватою усмішкою. Він сів за порожній стілець, не давши дівчині навіть заперечити.

- Я давно за вами спостерігаю. Ви така гарна, особливо, коли усміхаєтесь.  

Дівчина розгубилася. Все що їй залишилося - дійсно усміхнутися на його комплімент.

- Бачте, я був правий, так набагато краще. 

- А ви завжди правий?

- А ви завжди задаєте такі провокативні питання? 

- Ні, та й мені вже час, -  дівчина озирнулась навкруги, намагаючись відшукати офиціанта.

- Ви не можете піти.

- Чому ж? Тільки дочекаюсь рахунок. 

- Я ж навіть не знаю вашого ім’я. 

- Віка.

- Вадим.

Він простягнув їй руку. Вона глянула на його долоню, потім на самого хлопця, і все ж таки відповіла на цей жест. На безіменому пальчику дівчини блиснула каблучка. Вадим згадав чорта про себе. Повезло так повезло.

- Ти заміжня? Вибач, я не знав. 

- Та ні, насправді ми розлучаємося. Тому тепер це просто прикраса. 

Віка сховала руку і криво усміхнулася.

- Можна запитати, що сталося? 

- Я більше не кохаю його.

От як. Тоді треба випити. 

- Я вже, - дівчина вказала на свій келих.

- Це не жіночий напій. Тут треба щось повеселіше. 

- А ти добре розбираєшся в алкоголі? 

- Я багато часу проводжу в барах.

- Ти алкоголік?

- Музикант.

Вони усміхнулись одне одному. Напруга зникла. Вадим пообіцяв, що скоро повернеться і зник у натовпі людей. Брюнетка подивилася на свою руку. На пальчику холодно блистіла обручка. Вона зняла її та сховала у сумку, проте слід від прикраси залишився. Щоб він зник, потрібен час, нічого не поробиш. 

Вадим повертався. Його тім’я виринало з людського натовпу. Хлопець ніс два келихи з чимось рожевим та пританцювував у ритмі музики. Він точно вміє насолоджуватися моментом, навідміну від неї. 

- Ось і я.

Хлопець простягнув напої вперед, але хтось позаду штовхнув його і рожева феєрія полетіла прямо на дівчину. Віка побачила це ніби у повільній зйомці - напої виливалися на її чарівний светр і нічого вже не можна було вдіяти. Дівчина встигла лише ахнути.

- О господи, пробач, - Вадим швидко поставив порожні келихи на стіл та потягнувся за серветками.

- Нічого страшного.

Віка спробувала витертися, але це мало, що змінило. Хіба що стало не так мокро. Хлопець продовжував вибачатися. 

- Заспокойся, все нормально. Тепер мені точно краще піти.

- Стривай, дозволь мені це виправити. Я живу в домі навпроти. Можемо попрати твої речі там. 

Віка глянула на хлопця, потім на брудний светр. Це все було якось несподівано. Проте думка, що доведеться їхати назад у свою порожню квартиру і лягати спати з клубком у горлі, змусила дівчину погодитися.  Можливо цей вечір змінить її життя. Вадим кинув на столик гроші та загорнув її тендітні плечі у свою шкіряну куртку. Вона усміхнулась і подякувала, а вже на вулиці спитала:

- Ти не замерзнеш? 

- Мене зігріватиме твоя посмішка, - відказав він.