4

- Давай без нарікань. Вивчиш- вільна . Марія бачила, що на цей раз їй аж ніяк не відвертітися і не уникнути відповідальності за власну ж таки безвідповідальність, насуплено відвернулася від Софії і вийнявши навушники з вух, заходилася водити очима по написаних аркушах .
 -Все, закінчила. Стомлено поглаждуючи 
 рукою своє русяве,хвилясте волосся, вона відчувала неймовірну втому від швидкого темпу навчання.
- Загалом ти молодець. Можеш ,якщо примусити.
- Що?. Нервувала Марія, болісно реагуючи на Софіїні недотепні жарти. Вона домовилася про зустріч із Марком, а тут найрідніша у цілому світі їй людина все так безглуздо зіпсувала, не впустивши на побачення, наче навмисно.
- Чому ти  завжди така серйозна. Невже не набридає цілими днями сидіти і вичитувати всілякі книжки, вчитися , зубрити . Так і пройдуть найкращі миті твоєї молодості, чому  досі  ти так й цього не розумієш ?.
- Що по твоєму я не так роблю? Раптом різко запитала Софія.
- Розважатися треба, більше відпочивати, радіти життю, а не жити лише мріяти про щасливе кохання. Ну де ж ти його вдома знайдеш.?
- Не відпущу та й годі.
-Будь- ласочка. Ну.
 Софія трохи повагавшись, знову пішла на поводу у Марії, пожалівши її невловиму вдачу, яка щоразу жадала екстриму.
- Все. Взувши високі підбори , й одягнувши  білу вечірню сукню , зверху  накинувши кремове пальто, милувалася своїм відображенням у дзеркалі . Цмокнувши Софію у шоку, помчала на зустріч своїй долі.
 Не встигнувши  ще зачинити за сестрою вхідних дверей, Софія раптом збагнула, що вони випадково обмінялися своїми смартфонами.
- Яка ж я дурепа . Знову наступаю на одні і ті ж граблі, але якщо Вадим раптом  подзвонить. Що ж тоді мені робити?  А все дуже просто -я не підніматиму. Докорявши самій собі, вона місця не знаходила, подалі  від очей своїх відкинувши телефон сестри. 
Але  як на перекір долі засвітився екран смартфону. Немов якась невидима сила знову зводить їх разом , щоб дати можливість ще міцніше емоційно прив'язатися один до одгого .

Надворі звечоріло, хоч око виколи. Обережно ступаючи по золотистому килиму із опалого  вологого листя ,що повністю вкривало дорогу,  яку щодня вони із сестрою долали ідучи до універу і назад. Вона щоразу ловила себе на думці,що затія змінити свій імідж ,хоча б на сьогоднішній вечір, була таки хибною.
 Марія раз у раз поправляла незвичний і незручний наряд , який дістався їй від сестри, щоб справити якнайкраще враження на Марка , але найголовніше- мати такий же  вигляд  як Софія. Вечірня сукня увесь час підсувалася до верху, створюючи некомфортне відчуття скованостіі й невпевненості у своїй привабливості. Проте справжньою карою для дівчини були все ж таки високі підбори- найулюбленіша модель взуття її сестри близнючки. Марія робила крок вперед, щоразу  підвертаючи то одну ,то іншу ногу , постійно падаючи назад.
 - Як же ти ходиш у цих кайданах цілими днями. Кара ж яка. Не дійду.  Ставала перепочити , бо від високої шпильки на ногах постійно поколюволо в боці, темнілося у очах і невпинно калатало серце,. 
-Впаду швидше. Мабуть розтягнусь  посеред дороги й чекатиму ранку, поки хтось не помітить й не допоможе вибратися із цих проклятущих хащів. Лаялася, але пересилюючи свій біль від незвички носити щось подібне, таки йшла, наче черепаха, зігнувши поставу у три погибелі, маючи вигляд зовсім не миловидної красуні , а швидше вуличної розбійниці - грубість у рухах і  різкість в словах, які вголос сипалися вздовж цілого пройденого  нею шляху. 
 - Так так. Зберися крихітко. Не панікуй. Краса ж потребує жертв. Стогнучи попрямувала нічним містом, рахуючи кожен  свій крок до очікуваного місця призначення. І тут вже наблизившись до нього як спіткнеться об брилу каменю і гепнеться в самісіньке болото своїм профілем, аж бризги грязюки порозтікалися навколо  від різкого падіння. І тут як у кіно: чиїйсь довгі черевики встали навколішки, відгортаючи мокре перегнивше листя довкола неї, такої знедоленої й невезучої сьогодні Марії.  Піднявши ,вологе з домішками бруду  ,обличчя вверх , дівчина мало не зомліла від сорому, який відчула чи не найперше у житті. Перед нею стояв Марко, який чемно подав руку Марії і витягнув її із смердючої грязюки.
 - Не забилася?.
-Та ні , чого б це. Але наряд зіпсовано. Вибач мені. В такому вигляді я не увійду всередину. 

 Вона стояла майже на одній нозі, адже на іншому підборі зламався сопінатор, прогнувши взуття навпіл .
 Закусивши нижню губу, Софія не знала як їй вчинити у цій ситуації,  адже відчуття сорому було настільки великим, що жодні виправдання не мали ваги , коли йшлося про обман.Але рука сама потяглася до смартфону.
  Усміхнувшись , Софія мовчала, надаючи першість співрозмовнику. Але Вадим не поспішав із розмовою. Він уважно роздивлявся її розмиті риси обличчя   через погане з'єднання інтернету, відшукуючи у них неймовірну природну красу його коханої. І через тривале мовчання промовив.