1

Днина видалася сонячною. Студенти ,немов на перегонах ,вибігли з університету, штовхаючи один одного, адже сьогодні п'ятниця- останній день навчального тижня. І це все було б нічого, коли б їхні ноги не поспішали на вечірку.
- Не штовхайся. Полегше. Обурилася Софія, з докором  глянувши на сестру - близнючку.
- Не плентайся під ногами. Невже не бачиш, що я поспішаю.
-Бачу, але  ж ти зараз перебуваєш у стосунках . Невже в душі не щемить, коли черговий раз ідеш з іншим потусуватися у нічний клуб, щоразу вигадуючи якісь побрехеньки. Невже не соромно.?
 Марія на мить зупинилася й задумалися над її словами.
-А й справді. Не гарно виходить. Але я так хочу відпочити у компанії друзів.
 Вона скривилася, адже Вадима  кохала понад усе.Раптом , щось надумавши, підстрибнула, обняла сестру, мало не розчавивши її своїми обіймати. Вона раптом витягла із внутрішньої кишені чорного жакета свій смартфон і давши сестрі його, прошепотіла  щось на вушко.
- Ні. Категорично похитувала головою Софія. Я не зможу тебе прикрити. Він здогадається про обман.
-Ну сестричко !.Не пручайся. Останній раз я збігаю на сьогоднішню вечірку. Вадим навіть не помітить підміни. Все одно ж ти не підеш. Сидітимеш вдома, мріючи про принца на білому коні.
-Я не впораюся. Ми абсолютно різні. А раптом здогадається ?.
-Чого б це Вадим здогадався? Ми ж одинаковісінькі. А на відстані взагалі не розрізнити.
 Софія, трохи повагавшись ,неохоче погодилася. Направду їй було неабияк шкода бідного хлопця, до нестями закоханого у її легковажну сестру. В голову не вкладалося прохання Марії. Але іншого виходу не було, як допомогти їм обом. Та так щоб ніхто не образився.
 Софія йшла вузенькою вуличкою рідного міста, вкритою новенькою бруківкою, а у руці міцно тримала  чужий телефон . 
 Забігши в квартиру, поспіхом скинула рюкзак і першим ділом  стала чекати дзвінка Вадима.
 Нарешті екран засвітився. Софія тремтячими руками взяла телефон , як тут вистрибнуло повідомлення.
-Кохана ти дома?
-Фу. Перевела свій подих перелякана дівчина. Коли б прийняла виклик, я б ,мабуть,  уже спалилася. А так швиденько відпишу і все.
- Так. Щойно увійшла у квартиру. 
-Мені дуже бракує живого спілкування із тобою. Я сумую за нашими шкільними роками, коли  сидячи за однією партою ,ми могли цілими уроками теревенити, а то й після них. 
 Софія була не готовою до таких спогадів свого співрозмовника, адже не знала всіх тонкощів їхньої дружби.
-Нічого, зате отримаєш фах лікаря і в майбутньому матимеш змогу рятувати людські життя. Час швидко промчить.
- Так то воно так, але не бачити щодня твоїх глибоких , мов море ,очей для мене дуже важко.
 Софія вся почервоніла. Повна протилежність своїй сестрі , ще не мала досвіду у подібному спілкуванні із хлопцями. Все про що вона могла з ними розмовляти стосувалося навчання , книг , кіно, але не про душевне. І тепер у вимушеному спілкуванні із хлопцем її сестри, вона губилася в здогадках, як воно має бути?
-Ммммені теж важко. 
 Тремтячим голосом, вичавила зі себе кілька слів , пригадуючи стандартні фрази, які чула, дивлячись серіали. І щоб не забувши про що йде мова ,однією рукою набирала текст на клавіатурі, а іншою записувала на папері, щоб раптом не плуталися думки і не проколотися.
 Вся ця ситуація здавалася й куменою і водночас серйозною. Довіряючи свій особистий акаунт нехай навіть рідній сестрі, Марія дала згоду на доступ до найпотаємніших моментів її відносин із коханою людиною. А це суперечило внутрішньому переконанню Софії. 
-Чому не відписуєш? Ображаєшся , що не зможу цими вихідними приїхати додому.Ти ж повинна розуміти, що сесія на носі. Я не можу її провалити. По іншому вріжуть стипендію. Цього я теж не можу допустити. 
- Не бери собі до уваги мою низьку активність у переписці. Я просто втомлена. 
-Втомлена?. Здивувався Вадим, знаючи непосидючий характер Марії.
-Уяви собі втомлена. Думаєш лише ти хвилюєшся за свою успішність. Я півночі просиділа над конспектами, змушуючи себе вивчити усе до найменшої деталі, але тести провалила. Перездача на наступний тиждень. 
-Одже ти не образилася?.Відписав Вадим.
- Ні. Я цілком тебе розумію. 
 Переписку завершила без образ і взаємних звинувачень, як часто між ними бувало. Марія постійно ображалася на Вадима, що той мало уваги приділяє їхнім стосунках. А той в свою чергу звинувачував Марію у гулянках по нічних клубах із одногрупниками у його відсутність. Їхні розмови перетворюватися на нервові зриви . Потім безкінечні перепрошування один одного. 
-Давай пізніше ще поспілкуємося. Я голодна. Перекушу що небудь і першою відпишу тобі.
-Домовилися. Але тоді вже із відеовикликом по вайбері або фейсбуці. Байдуже, лише б побачити тебе моя квіточка. Я не прощаюся.
 Софія впала на диван від важкої втоми. Година швидко минула. Вадим дотримав свого слова і написав у месенджер першим.
-Відпочила.
-Так. 
І надіслав відеовиклик. Софія зовсім розгубилася, але бажання допомогти сестрі було більшим, ніж свої власні амбіції.