Глава 8. Кіцуне

Пахло смаженим м'ясом. Їсти, раптом, захотілося так, немов приїхали з голодного краю. На щастя, морити голодом мене ніхто не збирався. Через п'ять хвилин після приїзду, ополоснувши руки гарячою водою, ми з Назаром, немов сімейна пара, що приїхала відвідати матінку і свекруху, вже сиділи за столом, вкритим кружевною накрохмаленою скатертиною. 

Оцінивши обсяг майбутньої трапези, її грандіозний масштаб, фундаментальну підготовку, я зрозуміла, що цього разу за мене взялися грунтовно. Це вам не пиріжки на часниковій основі. 

У світлі електричних канделябрів, стилізованих під свічники, слизько поблискували маслюки. Лежав окіст, нарізаний скибками. У мисках ісходила паром картопля по-селянськи, присипана кропом. Смачно манили повітряні пампушки. Поблискували блюдечка з червоною і чорною ікрою. Незліченні соусники, миски з квашеною капустою, хрусткою навіть на вигляд. Коли господиня, яку за словами Назара, звали Віра Павлівна, внесла качку, прямо з печі, скоринка якої ще парувала, я тільки охнула. 

- Ну, дітки! - Віра Павлівна, закінчивши встановлювати на стіл холодні і гарячі страви, принесла пляшку чогось маслянисто коричневого. - Я хочу випити... Поки, власне, це все, чого я хочу.

І наливши дві чарки, собі і мені, одну залпом осушила. Назару не налила. 

Їли мовчки, дотримуючись пристойності. Господиня періодично підливала настоянки. Виникало відчуття, що я її чимось засмутила, але вона з делікатності мовчить. Просто п'є і не п'яніє. Що, напевно, засмучувало її ще більше. 

Я у випивці не відставала. Як я зрозуміла, це була рідкісна в нашому регіоні річ. Старовинний рецепт на далекосхідних травах з домішкою чогось, що я не змогла ідентифікувати. Градусів у напою було трохи більше п'ятдесяти.

Нарешті настав момент, коли подальше мовчання було б вже не незграбним, а непристойним. 

- Хороша річ, - я кивнула на бутель із залишками, - Назар Петрович закодований? Чи просто не любить настільки міцні напої? 

- Назарчик не п'є, - в словах Віри Павлівни була незрозуміла інтонація. Відчувався якийсь підтекст, який варто було б прояснити, і багато чого б стало б зрозумілішим в ситуації, яка з незрозумілих мені причин ставала все більше напруженою.

- Тоді промах з вином зрозумілий, - я відсунулася від столу, всім виглядом показуючи, що їсти і пити в мої плани більше не входе.

- Помилка полягала не у відсутності вина, - Віра Павлівна про щось замислилась, щось сама собі там вирішила і продовжила казати. - Помилкою було залишатися у тебе після проявленої зневаги до страв класичної японської кухні. Все що розповідав про тебе Назар, - вона знову замовкла, замислившись, - дивно все це. Ти не та, ким я тебе вважала. Хоча всі ознаки були очевидні і я вирішила...

- Ви вирішили, що я просто добре маскуюся, - ситуація почала прояснюватися, але від цього не ставало легше. - Вирішили що я молода кіцуне. Голодна, але незла. Що періодично відкушує шматок трохи більший ніж варто було б, але при цьому залишається в рамках. А Назар Петрович знав, що ви його використовували, як наживку? 

- Я все ще не впевнена, що це не так. Що ти не та, ким я тебе вважала - в погляді господині була така надія, що мені просто шкода було її розчаровувати. Але і дарувати помилкову надію теж не варто.

Я рішуче встала з-за столу. Швидко розстебнула і спустила джинси, повернувшись задом до господині.

Було б смішно, якби її, як наприклад Назара, цікавили мої дівочі принади. Але того, що вона сподівалася побачити, невеликий лисячий хвіст, на моїй попі ніколи не росло.

І значить добиратися мені додому на попутках.

Бідний Назар. Я, виявляється, не найбільший облом в його житті. Добре хоч, можливо, що останній...