Глава 7. Вечеря в приємній компанії

Не буду заперечувати, сучасні слуги закону - народ ввічливий. Але від їх чемності все одно сироти шкірою бігають. Поки просто розглядає права, але може з тієї ж чемністю розпорядитися: “Повертайте і паркуйтесь он там, праворуч!”

Начебто нічого особливого, з'їхати з проїжджої частини. На ділі ж це означає, що попереду махають своїми крилами неприємності. В мене їх останнім часом щось дедалі більше.

Втім, мені боятися нічого. Не я ж за кермом. За кермом все той же Назар. І це дивно.

Поліціянт косо дивиться на нього, з підозрою на мене, вже з відчутною гидливістю на нього. 

“Неприємності таки не за горами”, - подумалося мені.

Але тут дорогою з шаленою швидкістю проноситься Порш чорного кольору з фарами, що палали яскравим полум’ям. Дорога ґрунтовно забита, і машина, яка мчить частково по третій смузі, частково по смузі, що відокремлює її від зустрічки, змушує шарахатися всіх хто куди гаразд. 

Один з таких, уникаючи зіткнення з божевільним Порш, смачно вдаряє поліційний пікап, подарунок від японських побратимів.

Відразу стало не до можливих підозр патрульного на адресу Назара Петровича.

Дочекавшись першої ж можливості, намагаючись не привертати зайвої до себе уваги, ми рушили далі.

Якось мене вже запрошували до себе на вечерю. Ці візити навіть стали якоюсь традицією. Вони повторювалися щотижня, точніше, щонеділі. Мати мого хлопця цими недільними вечерями намагалася прищепити мені, особі, що заморочила її сина, смак до сімейних цінностей. Раз вже мене не можна позбутися просто побризкавши святою водою, встромивши кілок у серце і закопавши глибше в землю.

Це їй багато в чому вдавалося.

Господиня з неї була нікудишня. Всі її вміння в готуванні зводилося до того, що вона сунула в каструлю побільше приправ і цим притупляла поганий смак їжі. Щоб нанести на мене максимально відчутний удар, у всьому, і в супі, і в жаркому, і у всіляких пиріжках, соусах, салатах, був присутній в тому числі часник, просто таки в необмеженій кількості.

Щось таки, мабуть, вона підозрювала, але часник, так само як решта перерахованих вище засобів, просто неприємний. А хлопець мені подобався. І це були одні з найбільш тривалих моїх відносин.

Телефонний дзвінок розбудив мене не відразу. Все-таки не чекаєш в наш час нарватися на такий раритет, як стаціонарний телефон. Ось і мені здавалося, що звук, який так безпардонно увірвався в мій сон, не має ніякого відношення до реальності, а є продовженням, відлунням сну.

Вирвавшись, нарешті, з тенет Морфея, я з великими труднощами знайшла телефон. Я взагалі не знала про його існування до цього моменту. Владний жіночий голос, що неприємно різнув мій слух зі слухавки цього представника антикваріату, не спонукав на довгу участь у бесіді.

Я просто поклала трубку. Акуратно потягнула за шнур. Знайшла де довгий телефонний дріт закінчується розеткою і висмикнула її, в сенсі телефонну розетку, з «м'ясом». Після чого знову влаштувалася на диван. Спати. Більше мені нічого не хотілося.

Сон не прийшов. Зате через хвилин сорок подзвонили у двері.

Це було жахливо. Мені довелося вставати з дивана. Шукати халат. Одягати капці. Спускатися на перший поверх в передпокій. І все це для того, щоб через скляні двері розглянути силует Назара.

- Тобі мало здалося? - запитала я, відкривши двері й забувши притримати поли халата.

Пояс десь загубився, спідню білизну вдома я принципово не ношу, так що погляд Назара цілком чітко відповідав: 

- Так, мало...

Виявилося вечір мав продовження. У швидку примчала його мама. Влаштувала там істерику. Ні, влаштувала там дві істерики і один скандал.

Першу істерику вона закотила, вважаючи що її Назарчика побили хулігани, і він лежить при смерті в реанімації, а лікарі, ледарі, чаї ганяють.

Другу, коли з'ясувала, що слідів побоїв немає, а є мертвецький, непробудний сон. 

“Обпоїли й пограбували”, - вирішила вона, і вимагала негайного наряду поліції, або міліції, коротше, вимагала...

Скандал, коли їй натякнули, що поліція справою однозначно зацікавиться, але з іншого боку. Що за тією адресою забирають вже другого «пацієнта». Що перший був п'яний і обдовбаний. Що за адресою проживає неповнолітня шльондра. І ось цим то фактом поліція зацікавиться однозначно.

Все це Назар мені переказував, поки я піднімалася по сходах до вітальні. Поки варила каву, навіть не подумавши йому запропонувати. Поки наплювавши на пристойності, які до біса пристойності, ми майже стали коханцями, і стали б, якби не ця довбана троянда, я переодягалася, а точніше одягалася.

Повідомлення про те, що його мама хоче тепер зі мною познайомитися, зробило мій ранок. І я взяла й погодилася...