У сусідньому кріслі сидів великий сивий чоловік кавказької зовнішності. Він був схожий на горця. Я зловила на собі його погляд, хотіла сказати «здрастуйте», але, придивившись, зрозуміла, що він дивиться трохи вбік - просто задумався.
У стінки навпроти двійко молодих хлопців щось розглядали на планшеті. По коридору постійно хтось проходив. І за кожним з них тягнулася своя історія.
Один раз на каталці провезли хлопчину, з вигляду школяр старших класів. У нього був перебинтований живіт. З підслуханої розмови я зрозуміла, що йому пощастило. Ніж не зачепив життєво важливих органів. Швидка приїхала вчасно. Швидку, до речі, викликав той, хто його і штрикнув ножем. Прямо мадридські пристрасті.
Моя історія простіша. Я сьогодні Попелюшка. І мені попався до чортиків безглуздий Принц...
У охоронця на вході в клуб було гладко виголене обличчя, атлетичний торс, не перекачані руки. Він був коротко стрижений, шанобливо привітний і саркастично доброзичливий.
- Ласкаво просимо, - неголосно вимовив він. - У вас є документ, що підтверджує ваш вік?
Я простягнула йому посвідчення водія та поклала сумочку на невеликий білий столик. Зазвичай фейс-контроль займає деякий час.
Охоронець побіжно глянув на права. Поклав їх в кишеню піджака і торкнувся кінчиком пальця рації на плечі.
- Кумедно, - мовив він. - Важко уявити собі, що хтось може бути настільки дурний і пропустити тебе з такою липою.
- Так, у нас вже якості не знайдеш, - зітхнувши, сказала я. - Ну і? Я можу пройти в цей храм пороку і розпусти?
Охоронець співчутливо усміхнувся, потім швидко озирнувся, кивнув якимось своїм думкам і відступив, звільняючи прохід. Я з німим питанням глянула на кишеню, що поглинула моє цілком дійсне водійське посвідчення, але він похитав головою.
- Я через півтори години змінююсь. Якщо ти на той час ще будеш тут, особисто відвезу додому. Ну, або забереш його у мене на виході, якщо будеш йти раніше.
Я, як і належить пристойній Попелюшці, в строк не вклалася. Він, як і належить пристойному Принцу, мене розшукав.
Вже набагато пізніше, насолодившись нічого не значущим і ні до чого не зобов’язувальним зв'язком, прийнявши душ, випивши по коктейлю (виявляється основне його покликання - барна стійка, а на вході він підміняв товариша, і тому коктейлі були його коником, яким він не забував користуватися, підступно беручи з собою інгредієнти), у мене розв'язався язик, будь воно неладне.
- Зазвичай я п'ю інші напої, - хміль, мабуть, добре вдарив мені по мізках. Та, як показали наступні події, не тільки мені. - Зазвичай я п'ю кров.
На цих словах я усміхнулася йому так, ніби ми щойно прийшли, і нам тільки належить екскурс в лоно пияцтва і пороку.
- Так? - його потішили мої слова. - Так ти кровопивця? П’єш кров з горла? Чи, - він єхидно, натякаючи на недавні події, посміхнувся, - віддаєш перевагу місцям нижче?
Почуття гумору, м'яко кажучи, не найсильніша його сторона. Правда, можливо, позначилися випивка, і те, що він там нюхав, поки я була в душі.
- Зазвичай, - я з викликом глянула йому в очі, - мені її наливають в келих всякі хами, попередньо задовольнивши мене в ліжку.
Він встав з крісла. Підійшов до столу. Взяв ніж, яким перед цим нарізав апельсини. Я не встигла більше нічого сказати. Він полоснув себе по зап'ястку, взяв келих і старанно, без єдиної, природної в таких випадках реакції на обличчі, націдив половину. Після чого акуратно поставив келих на стіл і втратив свідомість.
Вийшло насправді так собі. Залив кров'ю крісло, стіл, паркет, диван, та половину вітальні мені споганив.
Як в таких випадках надавати першу медичну допомогу мені по телефону пояснили погано. Можливо, я погано слухала. Запах крові зводив з розуму.
Добре що швидка приїхала досить швидко. І його скоро відпустять. Хоча швидше за все протримають до ранку. Якщо не довше. Все-таки відверта спроба суїциду в стані алкогольного і наркотичного сп'яніння.
І добре, що швидка їхала досить довго. Щоб я встигла привести себе до ладу. Після того як випила таки той злощасний келих. І після того як мене знудило. Кров келихами? Не так це все я уявляла…