ГЛАВА 2

  Ольга.

       Я собі стояла на балконі як перелякана маленька кішка,  наївно сподіваюсь, що зможу побути наодинці, і заспокоїтись, але.. почула за спиною знайомий голос:

• Здрастуй Олю

я повернулася до нього і тихо відповіла:

• Здрастуй

він підійшов ближче і сказав:

• Нарешті з'явилася
• А хіба я ховалася?
• А хіба ні?
• Чого ти хочеш? - тихо сказала я
• Зрозуміти чому!
• Що саме?
• Чому ти втекла?
• Так було краще для нас обох 
• Ні не було Олю
• У нас була одна справа, ми лише колеги, нащо це все зараз
• Ми БУЛИ колеги Олю, поки ти не пішла, а тепер…
• Що?
• Тепер ти вільна красива жінка, з якою можна все
• Що? Я красива?
• Так..
• Навіщо ти це все кажеш?
• Тому Олю, що..
• Що??

    і далі замість слів він різко підійшов,  руками взяв за обличчя і просто поцілував мене, ніжно, палко і з напором, немов це був для нього життєво потрібний кисень, потім руки плавно спускалися мені на талію, і притисли до його тіла, що я відчувала його дихання, його напружені м'язи, його гаряче тіло. Коли він відпустив мене, обоє важко дихали, але так в стояли в обіймах дивляться один одного. 

       Я розумію, що це було неправильно, але нічого не могла зробити, мене немов охопив якийсь туман, або це просто дія випитого алкоголю. В мені зараз боролися дві половини, одна хотіла більше, інша тікати, і що вибрати я не знаю, і це було найгірше. Але дуже не хотілося, щоб нас хтось побачив ось так, в цю помилкову  хвилинну слабкість  і зрозуміли все не так. Тому я вирвалася з його обіймів і хотіла піти, але він, схопив мене за руку і сказав:

• Не йди…

Стоячи і дивлячись на нього зі здивуванням, я сказала:

• Чому?
• Нам треба дещо обговорити
• Що саме?
• Те що сталося тільки що між нами 
• А що сталося?
• Ти розумієш не гірше мене що саме сталося Олю
• Ні не розумію
• Нас тягне один до одного як два протилежних магніта і ти сама це бачиш і розумієш що просто так це не закінчиться
• Ні це не так!
• Досить брехати собі, просто визнай це Олю
• Нізащо Попов! Це все твоя хвора уява і брехня!
• Я можу довести це тобі
• Як?
• Дуже просто
• А точніше?
• Побачиш..
• навіть не думай щось утнути і зіпсувати весілля Люсі!
• не хвилюйся, сьогодні я нічого робити не збираюся, це буде між нами і лише наша таємниця і на загал я не збираюся це показувати 
• добре..

    Далі настала тиша і ми почули крики з залу, і мовчки пішли туди дізнатися що сталося, хоча я була рада цьому, ця ситуація мене врятувала від цієї розмови. І він сказав:

• думаю нам варто піти дізнатися, що там сталося..
• так…
• ну то пішли
• разом??
• а що тут такого? ну зустрілися, почули шум і разом прийшли
• хмм… ну гаразд..

      І ми мовчки пішли,  він  попереду а  я ззаду.  Я була дуже зла, і була настроєна піти і дізнатися  у Олега Матвійовича, якого біса від запросив сюди Ігора, щоб зіпсувати мені настрій і вечір, але це буде потім як дізнаюся що сталося, і він нього втечу. 

      Коли прийшли, в залі було шумно, всі були знервовані, ми знайшли в толпі Олега Матвійовича і пішли до нього, і я запитала:

• що сталося?
• ох,Олю як добре що ти тут, і бачу разом з Ігорем..
• краще не питайте
• гаразд..
• то що сталося?
• Люся зникла..
• яке зникла????
• а так, вона пішла в туалет як сказала дівчина яка у неї була свідком, організатор пішла за нею  так  як вона мала кидати букет, а її там не було..
• хочете сказати втекла з власного весілля, ну це вже повна маячня
• в тому  проблема, що вона хотіла цього весілля тому не думаю..
• викрадення?
• як варіант Олю
• а може вона просто вирішила пожартувати і сама десь сховалася? - сказав Ігор, я на нього зі злістю глянула і відповіла:
• вона не така!
• гаразд як скажеш Олю - відповів Ігор
• і що будемо робити?
• шукати її Олю
• поліція?
• ні, у мене є краща ідея
• яка?
• Олю прошу займіться разом з Ігорем цим 
• але чому я маю займатися цією справою з НИМ?
• бо він найкращий, і плюс крім Вас я більше нікому не довіряю.. тим більше що це моя донька і  я не хочу розголосу
• ну що Ігоре?
• я  особисто не проти  - сказав Ігор
• а я проти!
• Олю ти як маленька!
• іди до біса Попов!
• от і чудово, бачу  ви точно спрацюєтеся, тому ідіть працюйте,  а я заспокою гостей, щось знайдете дайте знати..
• але…
• нічого не знаю, я в тебе вірю Олю, і в те, що ви вдвох все зможете і знайдете Люсю і врятуєте її весілля.… 
• але Олег Матвійович… - протестуючи сказала я
• удачі Вам! -  посміхнувся, він і  пішов, до гостей, щось їм сказати, а я дуже пригнічена стояла чуть не до сліз.