ГЛАВА 12

ОЛЬГА РОМАНОВСЬКА.

Коли я прокинулася, я не знаю який був день, година, цікаво як довго я вже тут? Мене хоть хтось шукає? Хоча думаю я тут не довго, можливо лише день, інакше мене б уже або катували допитами, або накачали наркотиками. Але відкинувши ці думки назад, я озирнулась, і помітила, що я вже розв'язана і лежу на якомусь матраці в кутку цієї ж кімнати, наче викинутий з дому кіт, чи собака, відчуття не дуже приємні, якщо чесно, оглянулася начебто одна, це вже добре значить можна трохи заспокоїтися. Я піднялася і сіла спершись на стіну спиною, хоча стіна була холодна капець, немов в морозильній камері або підвалі зігрітися не було чим, я просто притисла до себе коліна і обняла їх, хоть так я тримала якесь тепло, я так втомилася, причому не тільки зараз  взагалі, і була голодна і змерзла, цікаво коли це все закінчиться. 

Через деякий час я почула якийсь шум, от чорт знову йде знущатися з мене або взагалі вбити, а я цього ой як не хотіла. Я напружилася, як пружина, яку натягнули на повну і яка може в будь-яку хвилину зірватися і сиділа і з острахом чекала, мишка в клітці на свою смерть. Потім чула крики, це дивно навіть постріли, цікаво вони там що вже один одного розстрілюють? Може не поділили щось на п'яну голову, чи почалися галюцинації від наркотиків? Чи може головний свідків прибирає, якщо так, тоді я точно буду наступна, і це не радує. Але тут відчинилися двері зайшли троє, всі в чорному в масках, зі зброєю, тим більше здалеку я нічого не могла розгледіти з такою темрявою, один з них оглянув кімнату і швидко пішов до мене, я ж злякалася і сиділа як перелякана мишка до якої йшов кіт, сів біля мене і сказав:

• Олю ти як? 

який знайомий голос, і він зняв маску, і я від шоку сказала: 

• Попов, ти?
• Так я!
• Це не марення? 
• Ні ідіотка
• Точно? Це правда ти?
• Так я! 
• а як докажеш?
• а як ти хочеш?
• не знаю..

і він наклонився до мого вуха, і тихо сказав:

• хочеш можу поцілувати… 

і я  відштовхнула його і сказала:

• ні дякую! 
• ну як хочеш Олю

• Добре тоді … що далі?
• Судячи по твоїй тупості ти в нормі але не зовсім
• Напевно
• скажи Тебе не били?
• Ні
• Ран немає?
• Ні
• Вони тоді щось кололи? Давали?
• Так воду після якої я тупо вирубилася і прокинулась недавно, скільки часу пройшло не знаю я ж без телефона і годинника  
• Хм..це не добре.. 
• Мабуть, а скільки часу я вже тут?
• добу Олю
• ясно..
• Ти йти можеш?
• Не знаю..
• Гаразд давай спробуємо?
• Угу… - і я спробувала піднятися але в мене запаморочилося в голові, і він мені підтримав
• Ей легше..
• Це просто запаморочення, все добре 
• Не роби різких рухів, давай помалу 
• Угу

  Далі він допоміг мені йти, а ті двоє йшли поруч і я сказала:

• Його спіймали?
• Так, не хвилюйся він у нас і далі вже ми розберемося з ним 
• Тобто тепер я вільна?
• Ти про полон, якщо так то як бачиш так, чи про завдання?
• Про завдання Попов! - зло сказала я
• Так, і  тепер ти на лікарняний підеш
• Чого це?
• Тебе треба обстежити чи не отруїли вони чимось тебе, і з тобою все добре тому ти поїдеш в лікарню,  ти мене зрозуміла?
• Ну добре… - сказала я, не було сил сперечатися плюс я думаю це правильно я і правда не знаю що було в тій воді
• Молодець
• Просто ти зараз правий от і все
• Радий що ми дійшли згоди 

     Далі Ми в тиші дійшли до виходу, там на вулицю де вже сутеніло значить я була тут майже добу, і він мене шукав, це приємно хоть і навіть через те що я його підлегла, і там ми пішли до швидкої, він допоміг мене посадити і далі поклали на каталку, і сказав:

• Я приїду пізніше до тебе
• Добре
• Веди себе добре
• Іди до біса Попов 
• не дочекаєшся Олю
• побачимо! - сказала я зло

      На це він лише засміявся і далі  пішов, лікар зачинив двері і водій завів двигун і ми відразу поїхали. В машині пахло різними медикаментами немов і лікарні, я завжди не любила лікарні, хоча хто їх любить. Дорога мене запитувала, вже зігрілася і мене почало клонить на сон, згодом я заснула.

    ІГОР.

   Після того як її забрали до лікарні я пішов до своєї машини і поїхав за хлопцями до відділення з надією що шеф ще там, щоб про все доповісти з чистою совістю. 

    Коли прийшов секретаря на місці не було, хоча якщо логічно їх робочий день вже закінчився шоста вечора як ніяк, тому я відразу до дверей, постукав і увійшов, Олег Матвійович підняв голову, побачив мене і з сердитим виглядом чекав, вигляд у нього був нето злий, або напружений, а ще втомлений, напевно і правда хвилюється дуже за Олю, тоді я зачинив двері і сів за стіл і тоді він дивився на мене і сказав:

• Ну що?
• Я з новинами
• Це я зрозумів, сподіваюся порадуєш?
• Так
• Тоді Кажи!
• Я її знайшов!
• Молодець, і що з нею?
• Все добре, жива здорова, але щоб переконатися я її відправив у лікарню на обстеження і  відпочинок під контролем  
• Добре, а по справі що?
• Його теж взяли відразу, зараз вже допитають і все дізнаються, можливо навіть силою як буде потрібно 
• Добре
• Тоді я можу йти?
• Куди?
• В лікарню до Олі