ГЛАВА 10

ІГОР ПОПОВ,

От чортова дівка, знову втекла, це вже немов сюжет фільму про попелюшку, але з однією великою відмінністю, це не бал, вона не принцеса і туфельку не залишила, хоча вона взагалі нічого не залишила. Ну от чому вона завжди так тікає, як перелякана цнотлива дівчина??? От що я роблю не так, якщо чесно я цього не розумію!? Ну ні, з цим треба щось робити, інакше я не витримаю і зірвусь, і тоді начувайся Ольга Романовська. Якщо треба буде звяжу і змушу силою  тебе мене вислухати, і потім з неї так сказати вибью всю правду чого вона так себе веде, і яка цьому причина. Тоді я злий як чорт, сів у свою машину, завів мотор і поїхав додому трохи відпочити і заспокоїтися. І про себе думав, що день у мене був ще той. Одна лише згадка про це кидала в жар і холодний піт.  

Оля мене відкрито ігнорувала вже три дні, мене це бісило до кінчиків пальців. Я терпів, чекав, а потім по її телефону дізнався де вона і поїхав туди, але що мене здивувало, що це було кафе, ну гаразд, може не сама тому вирішив почекати. І чекання було того варте, особливо коли я побачив с ким вона була. Ні я розумію ще заради справи, але ж як мене це взбісило, я був зараз схожий на бика якому  показали червону тряпку, і ще не вистачає сказати фразу “ФАС”. Добре що той хлопець був розумний і відразу пішов, як тільки мене побачив, хоча не знаю що вона йому сказала, і це було не важливо, головне що потім вона прийшла до мене, а не пішла з ним.  Тому що в той момент у мене було велике бажання врізати йому, що поліз до чужої дівчини, так ми з нею колеги, і зараз працюємо над одним завданням, але навіть уявити що вона може обійтися з цим типом мене реально бісило. Напевно вона це передбачила тому і підійшла до мене, і це мене і заспокоїло.

Всю Дорогу до гуртожитку ми мовчали, але потім…. потім я просто не втримався, цей шквал почуттів мікс злості, ревнощів просто мене захлинув  немов тягуче болото, після того я як її побачив з іншим мене немов током вдарило, а потім облили крижаною водою. І тоді я  вже не втримав себе і поцілував. 

А вона… словом ця дурепа просто втекла, немов їй було це не приємно, і боляче, хоча раніше ніхто не скаржився, може колись  хтось їй зробив боляче і тепер вона всього боїться. Хоча, можливо тут є і інша причина, тому зараз додому, а потім нам з нею треба буде серйозно поговорити, і це буде не про роботу, як тільки буде можливість я цю тему обов'язково підніму.

ОЛЬГА.

Отямилася від шоку, коли була в своїй кімнаті, за зачиненими дверима, немов це мене може врятувати, ну для спокою нехай буде так. Як сюди дійшла, хоча ні добігла не пам'ятаю, після того поцілунку мене немов перемкнуло, і я на автоматі бігла куди бачила, а точніше туди куди було найближче, і це було в свою кімнату гуртожитку, немов найспокійніше місце. Там Я намагалася відновити своє дихання, зараз відчувала себе загнаним у капкан звіром, або наче пробігла декілька кілометрів без підготовки, і за мною гнався скажений пес, який був готовий мене роздерти на шматки, немов якусь червону тряпку. І так як не смішно мені зараз але Попов на нього якраз схожий.

Після того як я це все уявила, сіла на ліжко і стала сміятися. Це мабуть з мене виходить стрес. І як мені тепер забути його поцілунок? не скажу що це було так погано, скоріше мало і неочікувано. Якби він був п'яний то було б легше це все списати на алкоголь, а так… так це було схоже на ревнощі. Хоча ревнощі і Попов? це як дружба кота і собаки, реально, але 1% на мільйон. Швидше б в закінчити цю справу і більше не бачитися з ним, тому що чим далі тим важче стає з ним працювати. Хоча  інша б на моєму місці раділа б тому що сам  Ігор Попов приділив їй свою увагу, а я ще й показую свій характер, тому що я не ВСІ. Так мені треба заспокоїтися, але як? коли всі ці думки мене не покидають, в мене вже навіть голова розривається від цього всього. Все піду прогуляюся  в парк. Сподіваюся він вже вдома, і за мною слідкувати не буде, мені на сьогодні вже його досить, мої нерви просто більше не витримають.

 І я швидко одяглася, зачинила кімнату і пішла в парк.  Погода була спокійна і тиха, вітер  теж притих, листя само по собі тихо злітало з дерев і падало на асфальт, я навіть чую шурхіт листя у себе під ногами. 

Вулиця була безлюдна, хоча час такий, що сама жвавість має бути, хоча я думаю багато хто по кафешках сидить, щоб зігрітися, ну і халявний вай-фай звичайно, від такого ніхто не відмовиться, особливо студенти, які мали вільний час, або просто прогулювали заняття. 

 В парку було безлюдно, і це добре, якщо хтось підозрілий буде, його зразу буде помітно, хоча от зараз мені хотілося тиші  і спокою щоб подумати, тому  я пішла в глиб парку. І там в одній з  бесідок я помітила компанію з п'ятьох осіб, чотири хлопця і одна дівчина, які щось дуже емоційно обговорювали. Тому  я вирішила пройтися мимо, і одним вухом почути суть розмови, може там щось важливе. Але на жаль нічого конкретного я не почула, все що я почула це слова: “цей чувак мене вже дістав зі своїми завданнями”, “здамо як завжди за певну суму”, “домовимося як завжди” і я зрозуміла що це про навчання, і здачу заліку і екзамену значить можна спокійно йти додому. 

І дуже засмучена пішла до виходу з парку, у вуха вставила наушники, включила музику, і на своїй хвилі нікого не бачити і не чуючи пішла. намагалася відволіктися і ловити ритм мелодії. Десь годину  я так бродила вулицями, хотілося піти до себе додому, до свого справжнього дому, але зрозуміла що це зараз дуже небезпечно і за мною можуть слідкувати, тому побрила в гуртожиток, хто б знав як мене це все дістало і набридло, я вже готова когось вбити, і наприклад у мене була лише одна кандидатура Попов. І щоб цього не сталося мені потрібно цю енергію кудись виплеснути. О точно, треба піти в спортзал, трохи позайматися і таким чином зняти нервову напругу, є ще один варіант звичайно більш приємний, але я категорично проти, тому що це заборонено.