ГЛАВА 3

ОЛЬГА

Увечері коли я вже  була у своїй кімнаті, сиділа на своєму новому і не дуже зручному, а головне малому ліжку, а моя сусідка Сніжана щось писала на ноуті, я вирішила зробити вигляд що теж щось читаю, і перше що попало це  книга з філософії, скажу так, фігня ще та, від якої жах як хотілося спати, в кави, краще б якусь романтичну історію прочитати або фільм про кохання глянути, чи детектив. І в цю хвилину мені прийшло повідомлення, я глянула номер незнайомий, хоча цей момент знали лише, Дмитро, Сніжана, і Олена, які мені точно писати в такий час не будуть, а ще мій так званий начальник - Ігор Попов, значить точно він, йому точно пофіг коли писати, і я прочитала щоб точно переконатися;

• Як ти там Олю?

     Ну от тепер я впевнилась що це був САМЕ ВІН, навіть ніякого ні “ПРИВІТ” чи “ЗДРАСТУЙ” а нащо? це ж вище його  гордості, він же думає що краще всіх, а всі інші то не люди і не заслуговують ввічливості, от як він з таким характером взагалі із жінками у відносинах був? хоча це не мої проблеми, і мені це взагалі пофігу, а азараз отримай відповідь:

• Невже хвилюєшся.?
• Так..

цікаво це був сарказм, чи він серйозно? тому ось моя відповідь:

• Ігоре Сергійовичу, це зайве, зі мною все добре
• Вийти зможеш?
• А нащо,?
• Є розмова
• Важлива?
• Так
• до ранку не почекає?
• ні
• добре, Коли?
• Зараз Олю
• Але ж пізно..
• Придумай щось, чекаю тебе в кафе що неподалік
• Гаразд

Цікаво що йому потрібно? Ну вибору немає він же начальник, може там вже щось сталося, і він хоче мені повідомити, тому треба йти, і я сказала:

• Сніжана?
• Що?
• Я піду прогуляюсь в кафе
• Добре, але пам'ятай про час закриття гуртожитку, я тебе рятувати не буду, тм більше в твій перший день!
• Добре

     І я одягла кофту, взяла сумочку з гаманцем, ключами від кімнати і телефон і пішла дізнатися що йому до біса треба в такий час.

   Коли прийшла, в кафе було пусто і тихо, він сидів за останнім столиком в кутку, і я одразу пішла до нього, сіла навпроти і сказала:

• Ну здрастуй Ігор Сергійович
• Привіт Олю, і давай без оцього по батькові, ми ж не в кабінеті начальника, тут можна без цих формальностей
• гаразд як скажеш..
• молодець
• так Чого звав?
• не повіриш…
• а ти скажи і побачимо
•  хотів Дізнатися, як ти?

     І як тільки я сіла, як мені принесли каву, що ж і правда чекав, навіть каву мені замовив, це дивно, але мені приємно, хоча це було  те що треба, і зробивши ковток гарячої  і смачної кави,  я відповіла:

• серйозно?
• абсолютно…
• Це можна було дізнатися і по телефону! 
• можна, але то не те
• Нащо мене звати сюди і самому світитися?! це ж не на краще буде, ми можемо спалитися!
• О бачу ти вже міркуєш як оперативник
• Прикинь!
• що ж я радий, що ти включаєшся у справу..
• ну так і має ж бути
• Гаразд ти права, справа в тому що я вирішив теж брати участь у справі, так сказати здалеку 
• Як? Теж будеш студентом? Це буде якось підозріло
• Ні не так
• А як?
• Щоб не було підозр щодо наших зустрічей для всіх я буду твоїм старшим зведеним братом по батьковій лінії, і ми будуємо бачитися кожного тижня в п'ятницю я типу буду тебе забирати додому
• Я не думаю що на це хтось купиться
• Сама побачиш
• але ж ти казав що мені поки додому не можна
• так, але якщо добре маскуватись то можна
• поясни
• я тебе забиратиму на орендовану квартиру, звідси ти будеш роздягатися, і їхати додому, потім на наступний день, так само повернешься на цю квартиру, одягнешся в свій одяг і знову в гуртожиток
• це якось все занадто заплутано
• інших варіантів щоб не світитися,  і щоб уникнути переслідування у мене не має, і тим більше тобі буде  це корисно
• як на мене це все занадто..
• зате надійно
•  ну не знаю..
• не хвилюйся, все буде добре
• побачимо..

Далі ми  в повній тиші до пили каву, і я вирішила що мені час.

• я напевно вже піду..

• добре, кожного дня ввечері будеш мені писати, як все пройшло, якщо щось дізнаєшся дай знати, 
• добре..
• зустрінемося вже у п'ятницю
• добре
• тоді бувай Олю
• бувай Ігоре

Потім я просто встала і нічого не сказавши пішла. Вулиця була освітлена, тому дійти було не проблема, була така тиша, що це навіть лякало, було чути навіть хруст камінчиків під ногами, і тихий теплий вітерць, що колихав дерева,  нікого ніде не було ні, чути ні видно, немов всі поховалися, від страху, хоча чого я хотіла в понеділок і щей о  десятій вечора. Тому я спокійно і не кваплячись, насолоджуватися свіжим повітрям і цією тишею, пішла прямо по тротуару до гуртожитку.

Коли прийшла, Сніжани в кімнаті не було, ну й нехай, мабуть десь недалеко вийшла, ноут був увімкнений, а телефон лежав біля нього, і сумочка її теж була на місці. Тому  я швидко переодяглася  у піжаму, взяла телефон і лежачи в ліжку чекаючи Сніжану вирішила переглянути новини і в своєму Інстаграмі, особистому  і звичайно новому, і мабуть задрімала.