Фінал

• Грейсон Кінг 

Ми вийшли з поліцейського відділку під яскраве літнє сонце. Я глибоко вдихнув, ніби вперше за довгий час відчув справжнє повітря. Світ здавався трохи легшим. Не ідеальним, не простим — але, нарешті, чесним.

— Нарешті, — прошепотіла Одрі, торкаючись моєї руки. — Це кінець.

— Ні, — я подивився на неї. — Це початок.

Ми обоє озирнулися, коли з натовпу журналістів і випадкових перехожих вийшов мій брат.

Елліот зупинився за кілька кроків від нас. Очі його були спокійними, але в них горів вогонь. Вогонь боротьби, яку я вів замість нього. Я думав, він щось скаже — докір чи, можливо, подяку. Але він мовчки підійшов і простягнув мені руку.

Я стиснув її міцно. Він кивнув, мовчки розвернувся й пішов.

У тиші цього простого жесту було більше, ніж у тисячі слів. І цього вистачило. Я знав, що він вдячний. Що, можливо, колись ми зможемо поговорити як брати, без тіней і брехні між нами.

~~~

Минав час. Скандал, що сколихнув діловий світ, поступово вщухав. Мого батька засудили. Справедливо. Мачуха отримала умовний строк, але для мене вона перестала існувати ще до суду.

Ми ж з Одрі поїхали до океану. Просто зібралися серед ночі, сіли в машину й вирушили туди, де шум хвиль заглушає всі думки. Вона сиділа поруч, сміялася з моїх невдалих спроб співати радіохіти, а я ловив себе на думці, що ніколи не був щасливішим.

І тоді, під зорями, босими ногами на теплому пісочку, я став на одне коліно. Я не планував щось грандіозне. Я просто хотів, щоб ми стали сім'єю. 

— Я не обіцяю, що завжди буду ідеальним, — почав я, тримаючи її руку. — Але я завжди боротимусь за тебе. І за нас. Хочеш вийти за мене?

Вона мовчала лише мить, а потім зі сміхом кинулася мені на шию.

— Так! Так, і ще тисячу разів так!

~~~

Через пів року ми відкрили власну компанію. Назвали її «Sullivan & Grey». Ми разом будували її з нуля: чесну, сильну, справжню. Одрі керувала внутрішніми процесами, я займався інвестиціями та стратегіями. Ідеальна команда. Як і завжди.

Щоранку я прокидався поруч із нею й дякував долі, що вона залишилася. Що не злякалася. Що вірила — в мене, в себе, в нас.

Наші дні були різні — часом напружені, часом божевільні, але завжди сповнені любові. І тепер я точно знав: щастя — не у владі, не в грошах, не в перемогах. Щастя — у тій, хто тримає тебе за руку, коли світ валиться. І залишається поруч, коли ти його будуєш заново.

Я дякую кожному, хто дочитав цю історію ♡♡♡