Глава 22. Помста

• Одрі Салліван

Я перевірила годинник втретє за останні п’ять хвилин. Дев’ята тридцять п’ять. Кінг завжди приходить о дев’ятій. У крайньому разі, він писав, що запізниться. Але сьогодні — нічого. Тиша. 

Я вже встигла відповісти на частину листів, зібрати документи для наради, зробити каву, але все ще не могла позбутися дивного тиску в грудях.

Він не відповідав на дзвінки.

Не читав мої смс.

Просто... зник.

Можливо, щось трапилось?

Або... можливо, це через вихідні. Через знайомство з батьками.

Може, я все зіпсувала?

Я зітхнула, схопила піджак й вийшла з офісу. Якщо я не отримаю відповіді електронно, то отримаю її особисто.

~~~

Двері його будинку відчинились не одразу. Минуло кілька хвилин, перш ніж я почула важкі кроки та металевий звук замка.

Коли він постає переді мною, я на мить завмираю.

Його погляд каламутний, волосся скуйовджене, обличчя небрите.

Футболка зім’ята. Від нього пахне алкоголем.

— Грей… — прошепотіла я, але він лише мовчки відійшов убік, запрошуючи мене зайти.

У вітальні — порожні пляшки. Одна ще напівпорожня стоїть біля дивану.

— Що сталося? Чому ти не в офісі? Я… я хвилювалась.

Він засміявся — глухо, без радості.

— Уявляєш, я забув… Забув, який сьогодні день. — бурмоче він, сідаючи на диван. — Сьогодні день, коли вона… пішла.

Я застигла.

— Ти говориш.. Про маму? — уточнюю тихо.

Він киває. І тиша, що настає, пронизує до кісток.

Я повільно підходжу до нього й сідаю поруч. Ненав’язливо кладу руку на його.

— Ти не сам, — кажу тихо. — Я тут.

І раптом щось у ньому зламується. Вся ця холодність, стриманість — спадає, немов маска. Він закриває обличчя руками, але я бачу, як тремтять його плечі.

Мовчки притискаю його до себе, даю виговоритися без слів. Просто бути поряд.

Через хвилин десять він нарешті підводить голову.

— Знаєш, що найсмішніше? — усміхається криво. — Її смерть… це лише частина всього болю. Іншу частину приніс батько.

— Твій батько…

— Він… не людина. У нього немає серця. Коли мама померла, він навіть не сказав слів співчуття. Так, вона твоя коханка, але ж… Як так можна? Він навіть на її похорони не прийшов.. 

Я стискаю його руку.

— Не уявляю, як ти витримав це все самотужки… Ти молодець. 

Він нахиляється вперед, спершись ліктями на коліна.

— Я довго мовчав. Грав за його правилами. Але все. З мене досить. Я зроблю те, чого він не чекає.

Він переводить погляд на мене. Холодний, тверезий, повний рішучості.

— Я зруйную його компанію. Відійму все, що він будував, поки топтав усіх навколо. Заберу клієнтів. Партнерів. Людей. Його вплив. Його ім’я. Залишу його без нічого.

Я мовчала. Це звучало… страшно. Але водночас — болісно справедливо.

— Як? — запитую тихо.

— У мене є план. І тепер… ти єдина, кому я довіряю його повністю.

Наступний день 

На ранок усе здавалося надто спокійним, як для того, що ми задумали. Схоже на тишу перед бурею. Я приїхала в офіс трохи раніше, ніж зазвичай. Вперше — не з метою працювати, а щоб втілити у життя нашу помсту.

У голові крутилось тисяча думок. Я нервувала, хоч зовні намагалась залишатися спокійною. Грейсон чітко розписав наші перші кроки, але це не робило все менш лякаючим.

Коли він зайшов до кабінету, цього разу вже без запізнення, в темно-синьому костюмі, зібраний, спокійний, з легким запахом кави та чогось дорогого й небезпечного, я ледь не видихнула з полегшенням.

— Готова? — запитав він, ніби ми збирались піти на ранкову нараду.

— А у мене є вибір?

— Є, але ти ж не хочеш його чути.

Я кивнула. Він простягнув мені планшет із доступом до файлів компанії. Минулої ночі він додав мій акаунт до внутрішньої системи з правами адміністратора. Це вже було порушенням правил, але Грея це не хвилювало.

— Починаємо з відділу безпеки, — мовив він. — Їхній директор — людина батька. Але там є молодий хлопець, Джаред. Він давно незадоволений зарплатою і тим, як батько обходиться з підлеглими. Я домовився про зустріч. Якщо він погодиться — ми отримаємо доступ до внутрішніх камер, журналів входів і виходів, а головне — до серверів.

— І навіщо це нам?

— Щоб дістати компромат. У батька є звичка прикривати сліди своїх рішень, але ми знайдемо. Якщо ні — згенеруємо. Він знищував людей роками. Час дати відповідь.

~~~

Після обіду ми зустрілись із Джаредом. Я мовчала майже весь час, бо Грей вів розмову майстерно, переконливо. Мова йшла не про гроші, а про справедливість. Про те, що його батько знищував людей заради влади і що настав час змін.

До кінця зустрічі Джаред уже вводив тимчасовий доступ на сервер для нашої “технічної перевірки систем”.

— Він точно на нашому боці? — прошепотіла я, коли ми вийшли з кав’ярні.

— Ще ні. Але буде. Бо батько змусив його втратити все. І повагу, і можливість рости. З таких і починаються революції, Одрі.

~~~

Наступним кроком був маркетинг. Грейсон показав мені документи, згідно з якими його батько проводив тіньові угоди з конкурентами, — продавав їм наші стратегії. Його власна компанія працювала проти нього.

— Якщо це стане публічним… — я замовкла. — Це знищить не лише компанію, а й прізвище Кінг.

— Саме так. Прізвище, яке колись зруйнувало життя моїй матері. Я не дам, щоб воно залишилось таким же могутнім. 

Ми зайшли до кабінету, а я раптом запитала:

— А якщо все це обернеться проти тебе?

— Я вже обернувся проти себе, коли дозволив йому знищити моє дитинство. Далі втрачати нічого.