Глава 19. Всі крапки над "і"

• Одрі Салліван 

Я прокидаюся першою.На вулиці ще панує напівтемрява, але кімната вже наповнена теплом, але не лише від ранкового світла, а й від нього.

Грейсон спить поруч.

Я лежу на боці, притулившись до нього, і дивлюсь, як повільно піднімається й опускається його груди. Його обличчя розслаблене, майже беззахисне. Жодного напруження в щелепі, жодної холодної маски, яку він так часто носить на роботі. Лише він. Справжній.

І я ловлю себе на думці, що більше не боюся цієї правди.

Я просто хотіла дізнатися його ближче.

А зараз готова йти за ним, навіть не питаючи куди. Бути поруч, навіть якщо світ почне горіти навколо.

Бо я знаю: більшість людей тікають, коли бачать тіні в чужих душах. Але я залишусь.

Цілую чоловіка в щоку і обережно встаю з його ліжка. Знаходжу на підлозі хоча б якийсь одяг і виходжу з кімнати. 

Коли Грей прокинувся, я саме закуталась у його сорочку й почала готувати каву на його кухні. 

— Це найкраще, що я бачив зранку, — бурмоче він, стоячи босоніж у дверях, з розпатланим волоссям і трохи хриплим голосом.

— Навіть краща за каву? — дражнюся, простягаючи йому чашку.

— Значно.

Він обіймає мене ззаду, кладе підборіддя на моє плече, і ми кілька секунд стоїмо мовчки. Ці пару хвилин в обіймах Грея неймовірні. Без поспіху. Без слів. Просто — ми.

Потім, Кінг готує нам тости на сніданок. Він перемащує їх надто великою кількістю масла, а я морщу носа і жартую, що так можна отримати серцевий напад. Він лише хмикає у відповідь і підсовує мені свою половинку, бо знає, що я все одно з’їм її. І це так. 

~~~ 

Після сніданку ми збираємося на роботу. Я не хочу йти в тому самому одязі на роботу, тому беру одну з його сорочок. 

— Одрі, — каже він, коли ми виходимо з квартири. — Не забувай про одну річ.

— Яку?

— Я пишаюся тобою. Завжди. Навіть коли ти серйозно ставишся до тостів і масла.

Я сміюся й кидаю в нього ключі. Але всередині щось розтає. Бо коли сильний чоловік каже, що пишається тобою — ти відчуваєш, ніби здобула цілий світ.

У машині Грей тримає мене за руку. Мовчки. Просто час від часу стискає пальці так, ніби перевіряє, що я все ще тут. І я стискаю у відповідь.

Але десь всередині, на тлі всієї цієї ніжності, крутиться думка, яка чекає на вирішення.

Сьогодні я маю дати Еліні остаточну відповідь щодо переводу. Інший відділ. Інший поверх. Нові завдання, більше відповідальності. 

І я знаю, яку відповідь скажу. Ще з учорашнього вечора знаю. 

Та все одно — у животі ворушиться тривожна метеликова зграя.

Коли ми заходимо до офісу, я вже збираюся йти до Еліні. Але Грей затримує мене на кілька секунд.

— Що б ти не вирішила, — каже тихо, — я все одно буду поруч.

Я киваю, нічого не відповідаючи. Бо слова не завжди здатні передати те, що відчуваєш.

Я зупиняюсь, на мить, набираю повітря й стукаю у двері Еліні.

— Увійдіть! — її голос, як завжди, впевнений і трохи різкуватий.

Я заходжу й бачу, як вона переглядає якісь документи. Піднімає очі і одразу посміхається.

— Ну що, Салліван? Готова підкорювати нову посаду?

Я роблю крок уперед і повільно киваю.

— Готова... сказати "дякую".

Еліна піднімає одну брову, відкладає ручку.

— Цікаво. Слухаю тебе.

— Я дуже вдячна за цю можливість, справді. Для мене це… велика честь. Але я вирішила відмовитись від посади керуючої відділу.

Настає тиша. Не напружена, радше — здивована.

— А можна поцікавитись, чому? — питає вона без осуду, радше з щирим інтересом.

Я усміхаюся, трохи зніяковіло, але все ж відповідаю:

— Гроші. І обсяг роботи.

Вона сміється. Щиро, голосно. Схрещує руки на грудях і дивиться на мене з повагою.

— Нарешті чесна жінка у цій компанії.

Я теж сміюся, хоча трохи ніяково.

— Працюючи помічницею Кінга, я отримую більше, ніж мені пропонують за нову посаду. І, чесно кажучи, роботи менше. Ну, не рахуючи постійної боротьби з його настріями.

— І з його поглядом на тебе, — додає Еліна, примружуючись.

Я червонію, але не заперечую.

— Це теж, — тихо кажу.

Вона киває, підіймається з-за столу і підходить ближче.

— Послухай, Одрі. Це твоє життя. Твій вибір. І він правильний, якщо ти сама так відчуваєш. А ще… — вона усміхається, — я давно підозрювала, що між вами щось більше, ніж просто ділові відносини.

— Це… у процесі. — Я опускаю очі.

— Тоді бережи це. Бо навіть у таких стінах, де все обертається навколо контрактів, дедлайнів і вигоди — іноді варто обирати щось справжнє.

Я вдячно усміхаюся.

— Дякую вам. За все.

— Іди. Ти ще встигнеш на свою ранкову каву з головним босом.

Я сміюся й виходжу з кабінету, відчуваючи легкість.

Я прийняла своє рішення. Я допоможу Кінгу зруйнувати це місце. Мені шкода всіх, хто залишиться без роботи. Та без супутніх втрат не обійтися. 

~~~ 

В офісі всі були зайняті роботою, тому я одразу пішла до кабінету Кінга. Та відкривши двері, я побачила Мейсон. Вона сиділа за моїм робочим столом, на якому лежав букет квітів. 

— Який гарний букет, Одрі! — дістає записку без дозволу. — Вибач. — читає напис. — Грею, правда ж гарний букет. 

— Ні. 

— Віддай! — забираю записку з її рук, а слідом і букет. Вона встає за мною. 

— Від кого така краса? 

Викидаю букет у смітник. Помічаю задоволений погляд Кінга. 

— Овва, як агресивно! Від кого ж ці квіти? Зрадник? — в’їдливо перепитує Мейсон, все ще стоячи біля смітника, куди я тільки-но викинула букет.

Я нічого не відповідаю. Просто йду до свого столу, поки вона не відійшла остаточно. Помічаю, що Кінг уважно спостерігає. Мовчить, але я відчуваю, що щось у ньому змінилося.