Глава 12. Втрата

• Грейсон Кінг 

Дивитися, як Одрі страждає на одинці дуже важко, та я не маю права допомагати її у відкриту. Дідусь заборонив мені проявляти будь-який інтерес до Салліван. І так зараз стоїть слух, що ми з Одрі у стосунках. Дідусь сказав, що мене буде звільнено, якщо я допоможу її, а я не можу зараз втратити це місце. Я повинен помститися Лінді за свою маму. Через неї вона загинула чотири року тому. Так, моя мама була коханкою Чарльза, – сина засновника компанії “Менінг”, – і так, я дійсно позашлюбний син. Я знаю, які плітки ходять по компанії. Я більше скажу — я їх перший почав розповсюджувати.

Я зроблю все, щоб ця клята компанія пішла на дно. Вони не мають права на існування, після того, що зробили з моїми рідними. 

Батька за рідного я не рахую, нехай він і називає мене сином, та це все фарс. Я йому не потрібен. Йому потрібні лише гроші, тож я зроблю його жебраком. 

Я стою біля вікна і спостерігаю за тим, як Салліван тримає в руках цей клятий букет від Лео. Вона напевно чекає на нього. Чому мені так боляче від того, що вона посміхається йому так само, як і мені?

Одрі чудовий працівник і я довіряю її. Я не хочу втратити її, але через ці фотографії ми дуже віддалилися один від одного. Ще й ці слова, що вона “не розповсюджувала нічого конфіденційного”, змусили мене відчути всю її образу на мене. 

Я не знаю, що мені робити зараз. Не знаю, як допомогти Одрі. 

І так, вона дійсно чекала Лео. Вона сіла в його машину і вони кудись поїхали. Стискаю кулаки. Я ревную, хоча не маю на це жодного права. Я кинув її саму у такий складний період саму, а Лео підтримав. Салліван буде краще з ним, ніж зі мною. Я навіть не можу на секунду забути про помсту і жити нормальним життям, тож про які стосунки може йти мова? 

Робочий день вже добіг кінця, тож, я дочекався коли всі підуть з офісу і також хотів піти, але по дорозі зустрів Еліну, вона тримала якісь папки в руках. 

— О, Грейсоне, ти якраз мені й потрібен! — підходить ближче.

— Це не може почекати до завтра? Вже кінець робочого дня. 

— Ні, не може. — йде в наш офіс. — Це стосується твоєї помічниці. Вона принесла докази, що її підставили, тож.. 

Трохи не розумію про що вона говорить. 

— Що? Які докази? 

Еліна дістає папку, а потім віддає мені. 

— Знала, що вона не скаже тобі, тому зробила копію. Почитай вдома і переглянь відео. Потрібно придумати, як вигідніше для Одрі обіграти цю ситуацію.

— Я мав допомогти її… 

— Подивись відео і допоможи тепер. Кіра має бути покарана за свою брехню. — Еліна збирає решту папок. — Впевнена, що проєкт належав Одрі, і це вона підставила її, а не навпаки. 

— Я теж так думаю. Салліван дуже розумна, вона не з тих, хто буде красти в інших.

— Давай нарешті покажемо Кірі, що не варто ображати інших, заради своєї вигоди. 

— Я в ділі. 

Хоч так я зможу допомогти Одрі.

 ~~~

Вдома я відразу сів на дивані і почав переглядати те, що мені віддала Еліна. Тут була заява Одрі та якась флешка. До заяви були прикріплені фотографії. Це ті, що вона показувала мені зранку. Кіра разом з тим чоловіком, але з цього ракурсу він геть не схожий на представника наших конкурентів. Що тут в біса відбувається? 

Я поспіхом прочитав заяву Салліван. Вона чітко дає зрозуміти, що її підставили і той чоловік на фотографії просто рятувальник, він знайомий її сестр Аліси Салліван. Невже, Кіра дійсно самостійно змогла продумати такий план, щоб підставити Одрі? Важко повірити, що вона дійсно поїхала в Італію, знайшла настільки схожого чоловіка та зробила всі ці фотографії. Як вона взагалі до такого додумался? Я думав, що вона не дуже таки й розумна. 

Відклавши всі папери, я увімкнув свій ноутбук і вставив флешку, для перегляду відео. Клікнувши двічі, відео увімкнулся. На відео дівчина в худі щось друкує, але потім я розумію що вона друкує, і хто це. 

Не дуже розумно з її боку використовувати власний робочий комп'ютер для таких цілей. Це доводить той факт, що вона навряд-чи самостійно придумала план з фотографіями.

Узяв телефон до рук і відкрив чт з Салліван. Чи варто щось писати? Вибачитись? Написати, що я хотів допомогти, але не міг? 

Кого я обманюю? Я міг. 

Але вирішив не ризикувати. 

Не думаю, що я дійсно той, хто потрібен Одрі. Її буде краще з Лео. 

Блокую телефон в ховаю назад до кишені. 

Човгаючи ногами по підлозі я пішов до спальні. Навіть не знімаючи одяг, я ліг на ліжко і заплющив очі. 

Цей день добіг кінця. Завтра буде ще один, так само важкий день. Треба набратися сил. 

~~~ 

До офісу я прийшов раніше за Одрі. Її стіл був порожній. Я вже так звик до того, що саме вона сидить за цим столом. Важко уявити когось іншого тут. 

— Доброго ранку, містере Кінг, — каже вона, щойно заходить до кабінету.

Її голос рівний, сухий, без тіні звичних інтонацій. 

Салліван проходить повз мій стіл, ніби я просто ще один предмет меблів, і сідає на своє місце.

Містер Кінг. Від неї це звучить, як вирок.

Я кидаю погляд через монітор. Вона розбирає документи, поводиться спокійно, впевнено, професійно. Але я бачу, як трохи тремтять її пальці, коли вона торкається клавіш. І це тремтіння ріже мене глибше за будь-які слова.

Хочу щось сказати — бодай жарт, бодай запитати, як вона… Але вона випереджає мене:

— Якщо вам потрібно щось додаткове до звіту, я можу доопрацювати.

Вам.

Доопрацювати.

Наче ми знову на першому тижні її роботи, ще до того, як між нами з’явилося щось справжнє.

— Ні, — відповідаю. — Звіт хороший. Як завжди.

— Дякую, — коротко киває, не підіймаючи погляду.

І знову тиша. Ми сидимо у спільному кабінеті, за кілька кроків один від одного, але між нами зараз — прірва.