Глава 2. Нарцис-алкоголік

•• Одрі Салліван

Якщо ви колись подумаєте, що ваш бос дає вам купу дурних задач, то просто згадайте мене, що зараз стоїть у магазині з постільною білизною і обирає комплект для свого боса, бо той, що в нього є зараз, йому набрид. А замовити через інтернет він не може, бо може приїхати не те, що він хоче. А про те, щоб піти і самому купити, я взагалі мовчу, бо він же дуже зайнятий і в нього на такі “дурниці” немає часу! 

Чорт! 

Якого біса я досі терплю його? Вже третій день, як я працюю на Кінга, і я точно можу сказати, що він ще той придурок. В перший день роботи, Грейсон наказав мені піти і купити його улюблену каву, але з кав'ярні, що знаходиться на іншому кінці вулиці (класична ситуація у таких нарцисів, як він). Але, якщо так подумати, то це була найпростіша задача з усіх, що я вже виконала. Найдивніше його прохання, це навіть не вибір постільної білизни, а написання листа для його колишньої дівчини, що тепер блогер-інфлюєнсер, з пропозицією співпраці. А цей лист мав виглядати не “сухо”, а з додаванням ніжності та щирості. 

І як хтось міг зустрічатися з ним? 

— Давайте мені ось цей комплект, — нарешті обираю колір, серед купи варіантів. 

— Гарний вибір! 

Консультант радіє більше за мене і я можу його зрозуміти. Я тут вже доволі довго ходжу і не можу вирішити. 

— У вас є кур'єрська доставка? 

— Так, звичайно.

— Супер.

На касі я розрахувалася за постільну білизну, і замовила адресну доставку до будинку Кінга. Тепер, я можу спокійно поїхати назад на роботу, щоб отримати чергове-безглузде-нікому-не-важливе завдання Грейсона Кінга. 

Не робота, а мрія.

Чорт. 

З такими темпами, я дійсно захочу звільнитися з компанії. Можливо, саме цього і добивається ця білява гадюка Кіра. 

Ні. Я не слабачка. Мене не зламати так просто! 

Ще побачимо хто залишиться переможцем. 

На роботу я повернулася близько четвертої години дня. В офісі був справжній хаос. Всі кричали, бігали туди-сюди і постійно відповідали на телефоні дзвінки. 

Побачивши у цьому натовпі Сару, – дівчина, що обіймала мене у перший день, – я пішла до неї. 

— Що відбувається? — уважно спостерігаю за її напруженим обличчям. 

— Нас звинуватили у плагіаті. 

— Хто? 

— Та це все справа рук цих придурків “Юніор”! Стверджують, що ми спеціально вдерлися до них в довіру і викрали дизайн для соку. 

— Що за маячня?

— Тепер все знову переробляти, – Сара важко зітхнула і я зрозуміла, що мені краще піти. 

Моя присутність тільки відволікає її. 

Кінга не було у кабінеті, ймовірно, він десь у головному офісі.

Чомусь у ці дні так багато звинувачень у крадіжках. Спочатку я, а тепер і ця команда постраждала. 

Це ж не моя вдача так спрацювала? 

Ні. Точно ні. 

Струсивши головою, я повернула увагу до монітору і продовжила заповнювати звіт, що почала робити зранку. 

Грейсон повернувся до офісу близько шостої вечора. Вигляд він мав кепський. 

— Не знаю наскільки це зараз доречно, — звертає на мене увагу, – Але я купила тобі постільну білизну. Її доставлять за твоєю адресою. 

— Дякую, – втомлено киває головою. 

— Будуть ще доручення?

— Ні. Можеш йти додому. 

— А ти? 

Здивовано здіймає брова. 

— Буду працювати. Потрібно вирішити цю ситуацію з так званим плагіатом… Що вони взагалі задумали? 

— Якщо потрібно, то я можу залишитися і допомогти. 

— Ні, ти тут точно не потрібна. Йди. 

Я відчула у його голосі якийсь дивний підтон. Він натякає на щось? Звинувачує мене? 

Байдуже. 

Додому, так додому. 

— Тоді, до понеділка.

— Ага. Бувай, Салліван. 

До речі, Кінг не називає мене по імені. Лише прізвище. Я для нього Салліван, а не Одрі. 

Зібравши речі до сумки, я вийшла з офісу. Я б могла хоча б чимось допомогти, але мене вигнали. 

Я чудовий аналітик, та хто там мене буде слухати. Всі думають, що я крадійка. 

У будинку панувала тиша. З того моменту, як сестра переїхала до іншого міста, цей будинок геть став холодним і сірим. Навіть не схоже, що тут хтось живе. 

Батьки вийшли на пенсію та переїхали до Італії, купили собі там маленький будинок на пляжі і живуть своє життя. Ми дуже рідко зідзвонюємося з ними. У нас не погані стосунки, але й не дуже теплі. Щось середнє між погано і добре.

Так було з самого дитинства. Іноді я навіть думала, що вони не люблять нас з Алісою. Але ні. Вони просо не вміють проявлять свою любов відкрито. Якщо мені, або Алісі, буде потрібна допомога, вони кинуть всі справи і будуть допомагати всіма силами. 

Але в звичайні дні, вони можуть навіть не набрати, аби просто поговорити. Такі вони. На відміну від батьків я обожнюю проявляти любов, говорити милі речі та обійматися. Але у коханні мені не щастить. Саме тому, у свої двадцять чотири я досі не маю стабільних стосунків. Найдовший мій роман з хлопцем був десь півроку, потім ми розійшлися. Вже навіть не згадаю чому, та сама суть в тому, що зазвичай я у стосунках місяць, або два, потім мене кидать. Причини завжди різні, але чомусь кожного разу вони звучать дуже вагомо, ніби я дійсно сама і винна в тому, що ми розходимося.

Від спогадів про колишніх та стосунки в мене болить голова, тож я вмикаю телевізор і намагаюся сконцентрувати увагу на реаліті-шоу. За п'ять хвилин я втягуюсь у перегляд і геть забуваю про свої проблеми. 

~~~ 

Мобільний телефон нахабно дзвонить десь біля мого вуха, але я не можу його знайти. Врешті-решт моя рука знаходить телефон, що якимось чином опинився під диваном. 

Я заснула у вітальні? 

Перевіряю хто телефонував, бо вже пізня ніч на дворі. 

Кінг. Мій палець невпевнено зависає над кнопкою виклику.