Глава 1. Звільнення чи ні?

• Одрі Салліван 

Крокувати під шепіт десятка людей — це ще те "задоволення”. Я нічого не зробила, але маю йти схиливши голову. Що за маячня? 

— Це ж її перевели до Кінга? 

— Вона вже майже на грані звільнення..

— Як вона могла так вчинити? 

— Будь я на місці Кіри, то видерла б її усі патла! 

— Брехлива крадійка!.. 

І ще з десяток інших перешіптувань, що я воліла б ігнорувати. 

Крадійка? 

Якби ж то! Це ця дурепа Кіра вкрала мій проєкт, а не я її.. Та з нас двох, з босом, спить тільки вона. Очевидно, що справжнього винного шукати не будуть. 

Я сіла за найвіддаленіший столик у їдальні, вдягнула навушники і увімкнула на фон якесь відео про здорове харчування. Їсти я не хотіла, та потрібно. Другий день без їжі я точно не витримаю. Заплющивши очі, відкусила шматок тосту з шинкою і зрозуміла, що зможу його з'їсти. Не зважаючи на стрес, цей тост викликав у мене апетит, а не нудоту. 

Після короткого обіду я попрямувала до старого робочого місця, щоб зібрати всі свої речі. Ніхто не звертав на мене уваги і це не могло не тішити. 

— Ти що тут забула? — здіймаю погляд на білявку. Потім підіймаю коробку зі своїми речами. — А, забирай… Нам твого не потрібно! 

Не маючи найменшого бажання з нею говорити, продовжила збирати речі. 

У цьому році я мала отримати підвищення на роботі, але аж ніяк не пониження.  

З майже керівника групи, до помічниці Грейсона Кінга. 

Супер. 

Про Кінга “ходить” стільки пліток, що я навіть не знаю, хто міг вигадати таку дурню. Кажуть, що Грейсон, це позашлюбний син власника корпорації «Менінг». Що його влаштували головним у відділ маркетингу лише для того, щоб він не ліз у їх сімейні справи. І щоб коханка не хотіла стати частиною родини. 

Ще, кажуть, що Кінг дуже грубий та ненавидить людей. 

Саме тому пліткують, що я майже звільнена. Ніхто довго не може протриматися на посаді помічниці. 

Мені одночасно страшно і цікаво попрацювати з ним. Грейсона я бачила лише здалеку, ми ніколи не говорили, тож я навіть не знаю, що очікувати. 

Коробка виявилася важчою, ніж я думала. Тримаючи її міцно, я пішла до виходу. Сподіваюся, цю змію Кіру, скоро звільнять. 

— Вибач, — зі мною зіштовхнулася Лейла. 

— Нічого. 

Вона була однією з тих, кого я вважала своїм союзником. Але ні. 

Вона сама виховує двох дітей, тож я не ображаюся на неї. Лейла не могла допомогти мені, бо на кону її місце. Втратити роботу вона ніяк не може. 

Зайшовши у ліфт, я ледве змогла натиснути кнопку «18». Саме не вісімнадцятому поверсі знаходиться відділ маркетингу. 

Якщо так подумати, то тепер, я буду на чотири поверхи вище. Не все так погано. 

Двері відчинилися і найперше, що я побачила, це велику дошку, з купою різних макетів та дизайнів. Я нічого не тямлю в дизайні, тож мені все подобається. 

Я підійшла ближче. Все виглядало гарно, але я не бачила такого дизайну продукції «Менінг». 

— Ви хто? — озираюсь. — Допомогти чимось? 

— Я Одрі Салліван — нова помічниця містера Кінга. 

— Нарешті! — дівчина складає руки так, ніби молиться. — Я так довго чекала, на того, хто замінить мене… Дякую! 

Неочікувано обіймає мене. Я не розумію як реагувати, тому просто ніяково посміхаюся.

— Люба Одрі, моя тобі порада… Не говори йому “містер Кінг”. Просто Кінг. 

— Це якось дивно. 

— Знаю, але саме через це звернення “містер”, він вигнав більшість помічниць. 

— Дякую, буду уважною до цього. 

— Супер! — дівчина відходить від мене. — Тобі туди.

Вказує на скляні, матові двері. 

— Дякую. 

Зібравши всю хоробрість в одне ціле, я пішла до кабінету Грейсона. 

Двічі постукавши, я увійшла. Чоловік підвів на мене погляд. Я відчула хвилювання.

— Я Одрі Салліван, ваша нова помічниця. 

— Чорт, я ж казав, що мені у команді не потрібна крадійка!

Я не стримуюсь і саркастично хмикаю. 

— І як це розуміти? 

— Ви про що? 

— Твій оцей смішок…

— Та розумієте, як хочете, — ставлю коробку на підлогу. — Ви все одно зараз подзвонити комусь і мене звільнять. Я можу почекати тут? 

Не чекаючи дозволу сідаю на диван. 

— А мені казали, що ти не впевнена у собі. 

— Я боялася втратити роботу, тому і мовчала. Зараз мене нічого тут не тримає. 

Грейсон мовчки дивиться на мене, потім посміхається і повертає телефон до кишені. 

— Твоє робоче місце біля вікна. 

— Не будете дзвонити? 

— Дам тобі шанс, Салліван. 

— Дякувати не буду. 

Кінг не стримується. Він сміється. Це так дивно для мене. Цей сміх ніяк не “клеїться” з його образом. 

— Якось переживу без твоєї подяки, — трохи заспокоївшись, говорить він. — Даю тобі півгодини на підготовку до роботи. 

— Чудово. 

Не такого я очікувала. Я справді думала, що він навіть і шансу не дасть мені, тому і почала говорити, ніби я достобіса впевнена у собі (це геть не так). Що ж, очевидно, йому імпонують впевнені жінки. 

Поспіхом розклавши речі, я взялася до роботи. Якби ж я тільки знала, які завдання буде давати мені Кінг, то сама б звільнилася у перший же день.