Розділ 5: Поліна

Максим робить крок уперед та простягає руку, ніби хоче зупинити мене, я мимоволі відступаю. Занадто багато емоцій разом: сум'яття, втома, сором, страх, злість. Мені соромно, що мене так легко розвели, що я віддала незнайомцю усі гроші без будь-якого бою.

— Все гаразд, — хриплю невпевнено, перевіряючи пальцями чи не залишилося сліз на щоках.

Впевнившись, що мокрих доріжок на обличчі немає, я починаю вдавати з себе хоробру. Примушую себе посміхнутися, хоча відчуваю, що посмішка виходить дещо змученою.

Не хочу, щоб цей чоловік бачив у мені наївне та дурне дівчисько. Він солідний та привабливий, навіть без свого ділового костюма, в якому хизувався на конференції. А я…

Я більше не буду такою безтурботною. Не після всього, що сталося. Буде мені уроком.

Максим продовжує досліджувати моє обличчя так, ніби намагається відшукати якісь підказки, що вкажуть йому на причину мого мовчання.

— Я справді в нормі, — повторюю вже голосніше, коли він знову намагається наблизитися. Виставляю руку вперед.

— Максе, поїхали! — кличуть його друзі десь за спиною. — Сауна сама себе не розпарить!

Але Максим не звертає уваги на поклик, повністю концентруючи свою увагу на мені. І чого це тільки його так заціпило? Яке йому діло до моїх проблем? Ми незнайомці, що випадково перетнулися всупереч логіці.

— Одну хвилину, — кидає Максим друзям. — Впевнена? — перепитує вже в мене.

Витримую наш зоровий контакт, киваю ствердно. Бадьорюсь, всупереч тому, що всередині все стискається від сум'яття.

— Друже, ну чого ти тут застряг? — вішається на його плече той самий чоловік, у груди якого я влетіла хвилину тому. — Дівчата самі себе віниками не попарять, — тягне грайливо.

— Гарного вечора, Максиме, — прощаюся, перш ніж розвернутися на сто вісімдесят градусів і піти геть.

Треба швидше дістатися до готелю. У маленькій кімнатці зі скрипучим ліжком і павуком під стелею ніхто не зможе мене обдурити, ніхто не скривдить. І я нарешті зможу дати волю почуттям, що навалилися разом на мої худі плесі. Я зможу побути слабкою без сторонніх очей.

Маша передзвонює, але я не беру слухавку. Маю стежити за навігатором, щоб знову не збитися зі шляху.

Чую, як Максим наказує друзям їхати до сауни без нього. Обіцяє наздогнати їх на таксі. Моє серце б'ється все сильніше.

— Гей, Поліно, постривай! — чую голос за спиною.

Майже біжу.

— Поліно! — лунає ще ближче.

Та чого він прив'язався? Злість разом із розпачем жене мене вперед. Залишилося ще трохи. Сто п'ятдесят метрів до повороту, і я вийду на потрібний провулок. Маша дзвонить знову. Притискаю телефон до вуха, але не розрізняю слів. Чи то зв'язок погано ловить, чи то гул у вухах притупив слух.

Кроки за спиною все ближчі.

— Машо, передзвони через п'ять хвилин, — бурмочу, не вслухаючись у відповідь.

Зупиняюся так різко, що Максим мало не налітає на мене.

— Навіщо ти… ви мене переслідуєте? — випалюю, не даючи собі часу осмислити, чому раптом перейшла на ви. Бентега плутає думки, і я стою, притиснувши руки до грудей.

Максим дивися без тіні посмішки. Серйозно і навіть трохи стурбовано.

— Проводити хочу.

— Навіщо? — давлю неприязно.

Тривога переростає у втомлене роздратування. Сьогоднішній вечір переповнений неприємними враженнями.

— З тобою щось не так, — відповідає він, дірявлячи мене поглядом. — Ти бліда як міль, і здається ось-ось знепритомнієш. Зі здоров'ям як у тебе? Цукор не впав раптом?

— Ні.

— То тебе хтось скривдив? Хтось причепитися намагався? — Висуває ще одні припущення Максим.

— Ні, — випалюю надто голосно, видаючи свою брехню. Тягну носом повітря, щоб повернути голос у норму. — Мені не потрібна допомога, дякую. Готель, в якому я живу, за сто метрів звідси, — киваю у бік найближчого кута, сподіваючись, що хоч так Максим відв'яжеться. — Їдь до друзів та віників із дівчатками, — мої слова звучать надто їдко.

Це безглуздя.

Ми з Максимом один одному ніхто, він має право відпочивати так, як вважає за потрібне. Мене не повинно хвилювати його таке неоднозначне дозвілля. Не повинно…

Але перед очима вже біжать кольорові картинки приватного танцю, який танцює напівгола дівчина на колінах Максима. Гіркий осад з'являється на язику. Ну, зрозуміло, що не з нареченими він та його друзі зібралися відпочивати в сауні.

Господи, Полю, та яка тобі різниця? За собою краще стеж. А по світу підеш, вірячи всім на слово.

Погляд Максима на мить стає жорстким.

— Добре, — киває він неохоче, дозволяючи мені піти.

Телефон у руці оживає. Маша.

— Що за дивина, Полю? — одразу насідає подруга. — Чому ти мене скинула? Що взагалі там у тебе коїться? До тебе хтось причепився? Хто такий Максим? — На мене валиться цілий град з питань.