Розділ 16

До тендера залишалося лише чотири дні.

В офісі Влада панувала звична робоча метушня. Співробітники бігали з папками, хтось постійно розмовляв телефоном, а на екранах комп’ютерів були відкриті таблиці з розрахунками.

Але сам Влад мав цілком спокійний вигляд.

Він сидів у своєму кабінеті, відкинувшись на спинку крісла, і переглядав остаточну версію своєї пропозиції.

— Які строки? — запитав він, не підводячи голови.

— Шістнадцять місяців, — відповів Артем, який стояв навпроти. — Усі розрахунки перевірено. Бюджет також.

Влад перегорнув кілька сторінок.

— А конкуренти?

— Поки що без змін. Є кілька основних конкурентів, але, за наявними в нас даними, їхні проєкти слабкі. Є ще дещо, — уточнив Артем.

Влад підняв погляд.

— Що?

— Ми досі не з’ясували, хто цікавиться нашими старими компаніями та документами.

На обличчі Влада не з’явилося ані тіні тривоги.

Він спокійно закрив папку.

— І що?

— Можливо, нам варто бути обережнішими.

Влад розсміявся.

— Обережнішими?

Він підвівся з-за столу й підійшов до вікна.

— Уже кілька днів хтось намагається з’ясувати, як влаштований мій бізнес. Але якби в них справді було щось серйозне, вони б уже давно прийшли до мене з цим.

Артем нічого не відповів.

— Отже, поки що в них нічого немає, — продовжив Влад. — А значить, мені нема чого боятися.

Він повернувся до Артема.

— З’ясуй, хто за цим стоїть. Але це не повинно заважати підготовці до тендера.

— Зрозумів.

— Мені потрібен цей контракт.

Влад повернувся до столу й відкрив ноутбук.

На екрані була презентація його проєкту.

— За чотири дні комісія оцінюватиме лише цифри, строки, досвід та умови. І я збираюся запропонувати їм найкращі умови.

Артем кивнув.

— А якщо за ці чотири дні ми з’ясуємо, хто стоїть за перевіркою?

Влад усміхнувся.

— Тоді я розберуся з ним після тендера.

Він був настільки впевнений у собі, що навіть не помічав, наскільки близько підійшов до небезпечної межі.

Влад продовжував готуватися до тендера, не підозрюючи, що саме цієї миті в іншій частині міста Максим переглядав документи, які могли повністю змінити результат майбутніх торгів.

І найголовніше — Влад досі не знав, хто саме копає під нього.

Він був упевнений, що в нього ще є час.

Чотири дні.

Він помилявся.

Увечері Максим приїхав до Дани.

Вона вже чекала на нього біля будинку. Побачивши знайому машину, Дана мимоволі усміхнулася й підійшла ближче.

Максим вийшов з автомобіля та зачинив дверці автомобіля.

— Привіт, — тихо сказала вона.

— Привіт.

Кілька секунд вони просто дивилися одне на одного.

— Ти сьогодні якийсь замислений, — зауважила Дана.

— Є трохи.

— Щось сталося? — запитала вона.

Максим похитав головою.

— Ні. Навпаки. — відповів він, дивлячись на дівчину.

— До тендера залишилося чотири дні.

Дана на мить завмерла.

— Уже?

— Уже. — підтвердив Макс.

Вона тихо видихнула.

— Навіть не віриться.

Максим усміхнувся.

— Після цього все закінчиться.

— Ти справді так думаєш? — запитала вона.

— Так.

Він підійшов ближче.

— Ми надто довго до цього йшли. Усі ці документи, Влад, компанії, розслідування… За чотири дні комісія ухвалить рішення. І нам більше не доведеться постійно озиратися через плече.

Дана опустила очі.

— Я хочу, щоб усе закінчилося.

— Я теж.

Максим узяв її за руку.

— І після цього ти зможеш спокійно жити. Без страху, що Влад знову з’явиться й принесе із собою чергову проблему.

Дана подивилася на нього.

— А ми?

Максим насупився.

— Що ми?

— Що буде з нами після цього?

Він кілька секунд мовчав.

Це запитання застало його зненацька.

— Сподіваюся, що ми не зникнемо разом з усіма цими проблемами.

Дана ледь усміхнулася.

— А якщо після тендера все зміниться?

— Тоді я вперше в житті хочу, щоб щось змінилося на краще.

Вона подивилася йому в очі.

— Ти справді цього хочеш?

Максим кивнув.

— Я хочу, щоб після цих чотирьох днів у нас нарешті з’явилася можливість почати все спочатку. Без брехні. Без таємниць. Без Влада між нами.

Дана стиснула його руку.

Максим усміхнувся.

Вона зробила крок ближче й поцілувала його в губи.

Відсторонившись від Максима, дівчина подивилася йому в очі.

Кілька секунд вони стояли мовчки.

Він нахилився до неї й знову поцілував.

Коли вони відсторонилися, Дана тихо промовила:

— Чотири дні.

— Чотири дні, — повторив Максим.

— Максе, — сказала Дана, стоячи біля машини.

— Що? — озвався він.

— Я знаю, що в нас зараз напружені стосунки й моя пропозиція може здатися дивною, але ти не хотів би сьогодні залишитися в мене?

Сказавши це, Дана на мить пошкодувала про свої слова.

Максим подивився їй в очі й усміхнувся.

— Ти справді цього хочеш? — запитав він, дивлячись на неї.

— Я просто хочу, щоб ти сьогодні побув поруч, — відповіла Дана, опустивши погляд.

— Добре, — коротко відповів Максим.

Вони піднялися до квартири дівчини.

Зайшовши всередину, Дана поклала ключі на тумбочку й зняла взуття. Максим зробив те саме.

— Ти хочеш щось поїсти? — запитала Дана, проходячи на кухню.

— Я б щось випив, — відповів Максим, ідучи за нею.

Дана відчинила холодильник і дістала сир, м’ясну нарізку та пляшку віскі. Розклавши все на столі, вона сіла на стілець поруч із Максимом.

Наливши напій у склянки, чоловік узяв свою й зробив ковток. Дана зробила так само.

Максим поставив склянку на стіл і подивився на Дану.

— Я радий, що можу бути поруч із тобою.

Він узяв її руку у свою й поцілував.

Вони трималися за руки й дивилися одне одному в очі.

Підвівшись із-за столу, Максим підхопив Дану на руки й поніс до спальні.

Поклавши дівчину на ліжко, він почав цілувати її обличчя та шию.