Розділ 15

Зустріч щодо тендера завершилася ближче до вечора.

Один за одним співробітники виходили з переговорної, забираючи із собою папки з документами. У кабінеті поступово запанувала тиша. Дана залишилася біля вікна, замислено дивлячись на вулицю.

Вона вперше побачила Максима в його робочому середовищі — зібраного, впевненого, зовсім не такого, як на їхньому побаченні.

Він говорив спокійно, не підвищуючи голосу, але його слухали всі.

— Ти так на мене дивишся, ніби щойно дізналася щось нове, — пролунав за її спиною його голос.

Дана обернулася.

Максим стояв біля столу, збираючи документи.

— Можливо, так і є, — усміхнулася вона. — Раніше я не бачила тебе таким.

— Яким? — запитав Макс.

— Таким… серйозним.

— А на побаченні я був несерйозним? — уточнив він.

Дана тихо розсміялася.

— Там ти був іншим.

Максим підійшов ближче.

— Можливо, поруч із тобою я просто не хочу бути тією людиною, якою всі звикли мене бачити.

Дана перестала усміхатися.

Кілька секунд вони мовчки дивилися одне на одного.

Після всього, що між ними сталося, такі слова все ще змушували її серце битися швидше. Але водночас усередині залишалася обережність.

— Максим…

— Я знаю, — м’яко перебив він. — Ти досі не до кінця мені довіряєш.

Дана опустила погляд.

— Іноді мені здається, що я взагалі не знаю, кому вірити.

Максим нічого не відповів.

Він не став виправдовуватися й не намагався знову переконати її словами.

Натомість просто сказав:

— Тоді не вір мені на слово.

Дана підняла очі.

— Що?

— Дивись на мої вчинки. Лише вони мають значення.

Вона кілька секунд дивилася на нього, а потім запитала:

— А якщо я все-таки помилюся щодо тебе?

Максим ледь усміхнувся.

— Тоді я буду винен лише в одному — що не зміг довести тобі протилежне.

Дана відчула, як щось здригнулося в неї всередині.

Вона підійшла до столу й узяла одну з папок.

— А ти завжди такий упертий?

— Лише тоді, коли йдеться про важливі для мене речі.

— А що для тебе зараз важливо? — запитала Дана.

Максим подивився їй просто в очі.

— Тендер.

Дана примружилася.

— Тільки тендер?

Він витримав паузу.

— Ні.

Вона нічого не відповіла, але з її обличчя було зрозуміло, що вона все збагнула.

Максим зробив крок до неї.

— Я не хочу квапити тебе, Дано. Але й удавати, ніби між нами нічого немає, теж не збираюся.

— Після всього, що сталося, це складно.

— Знаю.

— Влад, документи, Ольга… Я постійно думаю про те, що ще може випливти.

Максим кивнув.

— Саме тому я хочу, щоб ти була поруч, коли ухвалюватимуться рішення. Щоб ти сама все бачила.

Дана подивилася на нього з легким здивуванням.

— Ти справді хочеш, щоб я брала участь у всьому цьому?

— Якщо ти сама цього хочеш.

Вона усміхнулася.

— Здається, уперше ти залишив рішення за мною.

— Я вчуся.

Дана тихо розсміялася.

У цю мить за дверима почулися кроки, але ніхто не зайшов.

Вони знову залишилися вдвох.

Максим подивився на годинник.

— Я можу відвезти тебе додому.

— Добре, — усміхнулася Дана.

Він простягнув їй руку.

Дана кілька секунд дивилася на неї, а потім вклала свою долоню в його.

І вперше за останні кілька днів їй здалося, що між ними знову зароджується щось справжнє.

Відвізши Дану додому, Максим поїхав до себе.

Увійшовши до будинку, він підійшов до вікна, дістав телефон і кілька секунд дивився на номер батька Дани.

Потім натиснув кнопку виклику.

— Максиме? — відповів той після другого гудка.

— Добрий вечір. Нам потрібно поговорити.

За тоном Максима чоловік одразу зрозумів, що справа серйозна.

— Що сталося?

Максим підійшов до столу й сів у крісло.

— Влад дізнався, що хтось збирає інформацію про його компанії.

На тому кінці запала тиша.

— Наскільки багато він знає?

— Не все. Він знає, що перевіряють його старі компанії, документи та попередні тендери. Але поки що не знає, хто саме цим займається.

— Ти впевнений? — запитав Віктор Сергійович.

— Так. Моя людина це підтвердила.

Батько Дани важко видихнув.

— Отже, тепер він діятиме обережніше.

— Саме тому я й телефоную.

Максим відкрив папку, що лежала перед ним.

— Нам потрібно прискоритися. Поки Влад не зрозумів, хто стоїть за перевіркою, ми маємо підготувати все необхідне.

— Що ви пропонуєте?

Максим на мить замислився.

— Передати документи тендерній комісії, — твердо відповів Віктор Сергійович.

— Уже зараз?

— Так. Не всі матеріали одразу. Але достатньо, щоб комісія розуміла: йдеться не про безпідставні звинувачення. У нас є документи щодо компаній, зареєстрованих на ім’я Дани, інформація про попередні тендери та матеріали, які викликають серйозні запитання щодо діяльності Влада.

Батько Дани замовк.

— Ви розумієте, що після цього Влад може про все дізнатися?

— Розумію, — погодився Максим.

— І якщо він дізнається завчасно, то може спробувати знищити сліди, — додав Максим. — Саме тому діяти потрібно зараз.

Чоловік кілька секунд мовчав, обмірковуючи його слова.

— Гаразд. Але є одна проблема.

— Яка? — запитав Макс.

— Якщо інформація офіційно потрапить до комісії, хтось може розповісти про це Владу.

Максим насупився.

— Тому документи мають побачити лише ті, хто безпосередньо ухвалює рішення щодо тендера.

— Я домовлюся, — підтвердив батько Дани.

Максим підняв погляд.

— Ви зможете?

— Так. Я поговорю з потрібними людьми й поясню, що поки що інформація не повинна виходити за межі комісії.

— Особливо до Влада, — нагадав Максим.

— Особливо до нього, — погодився чоловік.

Максим відкинувся на спинку крісла.

— Тоді завтра я підготую повний пакет документів.

— Ні, Максиме.

— Що?