Розділ 11

Наступного дня Максим приїхав до офісу трохи пізніше, ніж зазвичай. Учорашній вечір із Даною все ще не виходив у нього з голови. Їхній перший поцілунок здавався чимось надто особистим і важливим, щоб сьогодні просто повернутися до звичних справ.

Але вранці йому зателефонував батько Дани.

— Максиме, нам потрібно поговорити. Приїжджай до мене в офіс.

— Щось сталося? — запитав Максим.

— Приїдеш — поговоримо.

За кілька хвилин чоловік уже поклав слухавку.

Максиму нічого не залишалося, як узяти ключі від машини й вирушити до офісу Віктора Сергійовича.

Батько Дани зустрів його у своєму кабінеті й указав на крісло навпроти столу.

— Сідай.

Максим сів, уважно подивившись на чоловіка.

— Ви хотіли поговорити про щось конкретне? — запитав він.

— Про Дану, — відповів Віктор Сергійович.

Максим ледь помітно напружився.

— Що саме?

— Я хочу знати, що між вами відбувається, — уточнив чоловік.

— Це вже питання не зовсім до вас.

Віктор Сергійович усміхнувся.

— Можливо. Але Дана — моя донька.

Він нахилився вперед.

— Тому я хочу знати, що ти з нею робиш.

Максим нічого не відповів.

Батько Дани кілька секунд уважно дивився на нього, а потім знову заговорив:

— І що ти їй розповідав?

— Про що? — не зрозумів Максим.

— Не ухиляйся від відповіді, Максиме. Ти розповів їй правду?

— Так.

— Усю правду? — перепитав Віктор Сергійович.

Максим на мить замовк.

— Я розповів їй те, що вважав за потрібне.

— А про документи?

Максим насупився. Він не розумів, чого саме домагається Віктор Сергійович.

Батько Дани відкинувся на спинку крісла.

— Ти їй розповів? — продовжив він.

— Ні. Ми ж домовилися з вами, що поки вона нічого не знатиме, — упевнено відповів Максим.

У цю мить двері кабінету несподівано відчинилися.

Дана завмерла на порозі.

Вона подивилася спочатку на батька, а потім на Максима.

— Чого я не повинна знати? Про які документи йдеться?

У кабінеті запала тиша.

— Про що ви говорите? — запитала дівчина.

Віктор Сергійович обмінявся поглядом із Максимом.

— Дано, заходь.

— Я вже тут. Які документи? — знову запитала вона.

Дана зачинила двері й підійшла ближче.

— Чому я чую про якісь документи, про які не повинна знати?

Максим підвівся.

— Дано…

Вона дивилася просто на нього.

Батько Дани важко зітхнув.

— Дано, йдеться про кілька компаній, оформлених на твоє ім’я.

Дівчина насупилася.

— Що означає «оформлених на моє ім’я»?

— Юридично ти значишся власницею кількох компаній, пов’язаних із бізнесом Влада.

Дана зблідла.

— Але я ніколи нічого не підписувала.

— Саме тому ми й з’ясовуємо, як це сталося, — відповів батько.

Вона повільно перевела погляд на Максима.

— Ти знав?

Максим не став брехати.

— Так.

Кілька секунд Дана просто дивилася на нього, не в змозі повірити почутому.

— І ти мовчав?

— Я хотів спочатку в усьому розібратися, — спробував пояснити Максим.

— Розібратися?

У її голосі пролунала образа.

— Ти знав, що хтось використовує моє ім’я, і нічого мені не сказав?

— Я хотів тебе захистити, — Максим зробив крок до Дани.

— Не підходь до мене.

Дана виставила руку, зупиняючи його.

— Не смій зараз говорити мені, що хотів мене захистити.

— Дано…

— Учора ти запросив мене на побачення. Ми розмовляли, і ти казав, що між нами не повинно бути брехні…

Вона замовкла, намагаючись стримати сльози.

— А сам уже знав про все це.

— Я не приховував цього навмисно! — вигукнув Максим.

— Але ти приховував! — крикнула у відповідь Дана.

Максим замовк.

— Як довго ти збирався мовчати? — запитала вона. — День? Тиждень? Місяць?

— Доки не отримав би всі необхідні документи й докази, — тихо відповів Максим, опустивши голову.

— Тобто ти знову сам вирішив, що мені можна знати, а що ні? — обурилася Дана.

Віктор Сергійович спробував втрутитися:

— Дано, Максим справді хотів спочатку все перевірити.

Вона повернулася до батька.

— Тату, я зараз розмовляю з ним.

Після цього знову подивилася на Максима.

— Я тільки почала тобі довіряти.

Її голос затремтів.

— А тепер з’ясовується, що ти все знав і просто вирішив, ніби мені краще нічого не говорити.

— Я помилився, — тихо промовив Максим.

Дана завмерла.

— Так. Помилився.

Він зробив крок до неї.

— Але я не хотів завдати тобі болю.

Вона похитала головою.

— Можливо. Але ти все одно зробив мені боляче.

Дана розвернулася й попрямувала до дверей.

— Дано, зачекай.

Вона зупинилася, але не обернулася.

— Я не хочу зараз із тобою розмовляти.

— Дано… — Максим спробував її зупинити.

— Мені потрібен час.

Вона вийшла з кабінету, залишивши Максима самого за зачиненими дверима.

Кілька секунд він стояв нерухомо.

Уперше за довгий час Максим мав по-справжньому розгублений вигляд.

Він іще трохи дивився на двері, за якими зникла дівчина, а потім повільно повернувся до крісла.

Віктор Сергійович не став його зупиняти. Він дочекався, поки Максим сяде, і лише тоді заговорив:

— Нам потрібно обговорити ще одне питання.

Максим підняв погляд.

— Влада?

— Так.

Чоловік дістав із папки документи й поклав їх на стіл.

— За два тижні відбудеться тендер. І Влад збирається брати в ньому участь.

Максим насупився.

— Отже, часу обмаль.

— Дуже обмаль, — підтвердив Віктор Сергійович. — Якщо він переможе, то отримає величезний контракт і ще більше зміцнить свої позиції.

Максим поглянув на документи.

— Що ви пропонуєте?

Батько Дани кілька секунд мовчав, обмірковуючи відповідь.

— Я хочу, щоб він програв.

Максим підвів на нього очі.

— Тоді нам потрібно зробити так, щоб його пропозиція не витримала перевірки.