Розділ 10

У кімнаті знову запанувала тиша. Дана стояла біля вікна, дивлячись на вулицю, а Максим залишався позаду неї. Після всього сказаного між ними ніби зникла напруга, яка ще кілька хвилин тому не дозволяла їм спокійно дивитися одне одному в очі.

Дана витерла сльози й тихо промовила:

— Я не знаю, чому тепер вірити.

— Тобі не обов’язково вирішувати це просто зараз, — відповів Максим.

Вона повернулася до нього.

— Навіщо він збрехав?

— Мабуть, щоб помститися мені, — упевнено промовив Макс.

Максим раптом помітив, що вперше за всю розмову Дана перестала відсторонюватися від нього.

— Знаєш, — промовив він, — я взагалі-то приїхав сюди не лише для того, щоб усе пояснити.

— А навіщо ще? — здивувалася Дана.

— Хотів запропонувати тобі прогулятися, — він ледь усміхнувся.

— Зараз? — дівчина здивовано підняла брови.

— А чого тягнути? — усміхнувся чоловік.

Дана кілька секунд мовчала.

— Ти запрошуєш мене на побачення?

— Саме це я й намагаюся зробити, — засміявся Максим.

Дана засміялася у відповідь.

— Дай мені трохи часу зібратися.

— Я чекатиму на тебе в машині, — Максим попрямував до виходу.

Він вийшов із квартири, а Дана зачинила за ним двері й кілька секунд просто стояла, намагаючись усвідомити, що щойно сталося.

Ще кілька хвилин тому вона плакала, слухаючи історію про Ольгу, а тепер збиралася на побачення з чоловіком, який увесь цей час змушував її серце битися швидше.

Вона не знала, кому можна довіряти в цій історії, але точно знала, чого хоче саме зараз.

Дана підійшла до дзеркала.

— Так… Спокійно, Дано.

Дівчина поправила волосся, змила залишки розмазаного макіяжу й нанесла його знову. Вона обрала просту, але елегантну сукню, накинула зверху легке пальто й ще раз подивилася на себе в дзеркало.

Їй хотілося мати гарний вигляд. Особливо сьогодні.

Дана взяла сумочку й вийшла з дому.

Максим увесь цей час чекав на неї в машині. Побачивши дівчину, він на кілька секунд завмер.

Дана підійшла до автомобіля й відчинила дверцята.

— Ну що? — запитала вона з легкою усмішкою. — Я довго?

— Ні, — Максим окинув її поглядом. — Ти маєш чудовий вигляд.

— Дякую, — Дана зніяковіла.

Вона сіла поруч, зачинила дверцята, і машина рушила з місця.

Деякий час вони їхали мовчки.

— Куди ми їдемо? — нарешті запитала Дана.

— Я ж сказав, це сюрприз, — не відриваючи погляду від дороги, відповів Макс.

— Ти розумієш, що мені страшенно цікаво?

— Розумію, — чоловік на мить глянув на Дану.

— І спеціально мовчиш? — дівчина вдала, що образилася.

— Саме так. І не треба ображатися, тобі сподобається, — усміхнувся він.

Дана розсміялася.

За деякий час чоловік зупинив машину біля невеликого затишного ресторану з панорамними вікнами.

Усередині мерехтіли теплі вогні, а за вікнами поволі згущалися осінні сутінки.

Максим вийшов першим і відчинив Дани дверцята.

— Прошу.

— Який ти сьогодні галантний, — усміхнулася Дана, простягаючи йому руку.

— Тільки сьогодні? — здивувався Максим, зачиняючи дверцята машини.

— Зазвичай ти просто мовчки відчиняєш дверцята й дивишся так, ніби весь світ тобі щось винен.

— А сьогодні якось інакше? — Максим усміхнувся.

— Сьогодні ти стараєшся, — відповіла Дана, дивлячись на Макса.

— Заради тебе, — сказав Максим, не відводячи від дівчини погляду.

Дана замовкла. Ці два слова змусили її серце забитися швидше.

За столиком вони провели кілька годин. Говорили про все, крім Влада, Ольги та минулого.

Дана розповідала кумедні історії зі свого дитинства, а Максим уперше за довгий час сміявся по-справжньому.

Він розповідав їй про перші роки свого бізнесу, про те, як одного разу ледь не втратив великий контракт через власну помилку.

Дана слухала його й поступово починала помічати те, чого раніше не бачила. За холодним і стриманим чоловіком ховався зовсім інший Максим.

Після ресторану вони вийшли на вулицю.

— Не змерзла? — запитав він.

— Трохи.

Максим зняв своє пальто й накинув їй на плечі.

— Тепер краще?

Дана кивнула.

Вони пішли тихою вулицею. Осіннє листя шаруділо під ногами, а прохолодний вітер розвівав Данино волосся.

За кілька хвилин Максим зупинився.

— Дано.

— Що? — Вона повернулася до нього.

Він кілька секунд просто дивився на неї.

— Я давно хотів це зробити.

— Що саме? — Дана відчула, як усе всередині напружилося.

Максим зробив крок ближче. Тепер між ними залишалася зовсім невелика відстань.

— Поцілувати тебе.

Дана підвела на нього очі. Вона могла відступити, але не зробила цього.

— Тоді чому не цілуєш?

Максим ніби тільки й чекав на ці слова.

Він обережно торкнувся її щоки долонею, даючи їй можливість передумати.

Дана заплющила очі.

І тоді він нахилився до неї.

Їхні губи зустрілися в короткому, ніжному поцілунку. Спочатку ледь відчутному, майже несміливому. Але коли Дана не відсторонилася, Максим знову торкнувся її губ — цього разу впевненіше.

Вона запустила пальці в його волосся, притягуючи його ближче до себе.

Коли вони нарешті відсторонилися одне від одного, Дана ще кілька секунд не розплющувала очей.

— Тепер я точно знаю, що це було побачення, — усміхнулася дівчина.

— А я точно знаю, що хочу повторити його, — усміхнувся Максим.

— Тоді, можливо, у тебе буде другий шанс, — Дана подивилася на чоловіка.

— Я обов’язково ним скористаюся, — відповів Максим і поцілував дівчину в чоло.