Розділ 30

Яна                                                                                               

 Після пар Шведа чекав на мене у вестибюлі. Він спокійно притулився до колони і ліниво за всіма спостерігав, але варто було помітити мене, пожвавішав. Махнув рукою, усміхнувшись, а очі ніби заблищали.                                                                              

 — Як твоє самопочуття? — поцікавився співчутливо.

 — Нічого. Житиму,— відповіла, спостерігаючи, як мій рюкзак спритно перекочує в руки мажора.                      

 — Я переживав, що після змагань температура знову підніметься, — зізнався він, закидаючи мій рюкзак собі на плече. — Що ти там носиш? Трупи ворогів?                

 — Ноутбук, — відповіла флегматично і штовхнула двері, що вели на вулицю. — Куди ми зараз?                                

 — О, побачиш, — загадково усміхнувся він, дістаючи з кишені джинсів ключі від машини.                                      

 — Ти мене лякаєш, — зізналася, сідаючи в салон машини.                                                                                       

 По дорозі ми говорили про те, як пройшов день, що було нового, трохи про іспити. Не думала, що Шведа готуватиметься до них, але, як з'ясувалося, ще і як.      

 А от коли почали в'їжджати в підземний паркінг торговельного центру, я захвилювалася.                           

 — Навіщо ми тут? — примружилася підозріло.              

 — Вибирати тобі сукню і всяке таке до завтрашнього вечора, — безтурботно обізвався мажор, повертаючи ключ у запаленні.                                                                    

 — Господи, хто тебе просив? — зітхнула приречено. — Я ціную твою турботу, але у мене є сукні. А за ту, яку купиш ти, я в житті не розплачуся.                                        

 — І не треба, — чарівно усміхнувся гад. — На благодійний вечір у чому попало не можна. Я не збираюся підривати репутацію батька, тому поводься пристойно.                                                                                   

 Взагалі-то я і так не збиралася нічого такого витворяти, мені всього лиш потрібно поговорити з мером наодинці.                                                                          

 — Добре, — вдавано усміхнулася і вийшла з машини, поки цей чудик знову чогось не натворив.                        

 Якщо чесно, випадок у під'їзді справив на мене враження. Якби я дала себе поцілувати, навіть не знаю, що було б. Мене лякає те, що між нами відбувається, як змінюється моя думка про цю людину, але при цьому я не можу чинити опір.                                                               

 У плані покупок Шведа виявився справжнім занудою та педантом. Мало того, що він тягав мене як ганчірочку за собою, а на нас дивилися навіть декоративні кущі в горщиках, так і всі продавці-консультанти перед цим мажором підлещувались, поки я поруч закочувала очі. Так він ще й примовляв: «Дивись і запам'ятовуй, як треба поводитися з царем». Я б цьому цареві корону підправила...                                

 Через десяток суконь і стільки ж пар взуття, я почала дратуватися. Таке відчуття, що мене притягли сюди тільки для того, щоб повеселитися, переодягаючи, як ляльку.                                                                                        

 Надягнувши на себе останню довбану сукню і ледве впоравшись з мереживними, майже прозорими чорними рукавами, які обтягували, немов друга шкіра, відчинила двері примірочної і вийшла, вперши руки в боки.                                                                                              

 Шведа сидів на пуфику, уткнувшись у телефон, і грав.  

 — Ну? — поцікавилася, постукуючи чорною туфлею на нозі.                                                                                               

 — Почекай хвилину, — піднімаючи вказівний палець, попросив він. — Я майже пройшов рівень… Вау! — здивовано видихнув, нарешті піднявши на мене погляд.                                                                                         

 Карі очі стрімко потемніли, наливаючись бажанням. Мимоволі відступила назад, відчуваючи, як тіло охоплює тремтіння. На мене ще ніколи не кидали таких відвертих поглядів, які змушували тремтіти.                    

 — Я передумав… — сипло видавив Шведа, підводячись і засовуючи телефон у кишеню. — Підеш у спортивних штанах.                                                                                         

 — І в бюстгальтері? — поцікавилася іронічно, провокуючи і продовжуючи відступати.                              

 — Ще одне слово… — погрозливо попередив мажор, дивлячись на мене голодним поглядом, — і ми перейдемо на горизонтальну площину прямо зараз.     

 Він виявився надто близько, а я відчула його уривчасте дихання на своїй щоці.                                        

 — Бондар… — крізь стиснуті зуби, видихнув він. — Ти мене інвалідом зробиш.                                                          

 Нервово усміхнулася, намагаючись відійти. У крові розливалося хвилююче тепло.                                               

 — Гаразд, — різко видихнув Шведа, відступаючи. — Я не можу собі дозволити напасти на тебе у примірочній. Відкладемо це до завтрашнього вечора.                           

 — Що відкладемо? — пискнула злякано, не впізнаючи свого голосу.                                                                                

 Шведа багатозначно усміхнувся.                                          

 — Роздягайся. Тобто, переодягайся. Чекаю на тебе на касі.                                                                                                

 Коротко кивнула і зникла в примірочній, бурмочучи молитву. Серце билося як божевільне так, що вуха закладало.