Дівчина друга. Притворись моєю

Розділ 27

Яна                                                                                                  


 До змагань ми з Шведою майже не перетиналися. Адже він вчиться на іншому факультеті і у нього немає причин приходити на наш. Дивно лише те, що й від обіду в нашій компанії він відмовився.                               

 Я, чесно кажучи, теж його пропустила. Ми хоч із Денисом і розійшлися мирно, але навряд чи залишимося друзями, як і раніше. Це ніяково і безглуздо. Але ми разом вчимося і зустрічатимемося щодня, тому з'ясовувати стосунки та скандалити зовсім не хотілося. Зрештою, хто з нас не помиляється?                                                                               

 Денис, здається, вже підшукав житло, але я попросила його не переїжджати до початку наступного тижня. Поки не вирішу питання з Шведою.                                      

 — Переодягаємось і на розминку, — перед входом у приміщення, сказала хореограф.                                           

 — Погода сьогодні класна, — усміхнулася Віка, прикладаючи до чола руку.                                                     

 — Нам пощастило, — обізвалась я, поправляючи на плечі спортивну сумку.                                                             

 — Ти чого така кисла? — хлопнула по плечу Даша, яка сьогодні світилася ентузіазмом.                                            

 — У неї любовний трикутник, — з придихом промовила Віка.                                                                                                 

 — Не слухай її, — відмахнулася я і попрямувала до входу, відчуваючи на собі спантеличені погляди дівчат.

 Я звісно ж очікувала, що на змагання прийде багато народу: родичі учасників, їхні друзі, однокурсники, але зал був заповнений більше ніж наполовину.                     

 — Хвилювалюєшся, так? — азартно запитала Віка, повиснувши в мене на плечах перед виходом на сцену. — У мене просто мурашки по шкірі.                                      

 — Це через холодний вітер, — похитала головою і покинула коридор.                                                                      

 Пігулки діяли, але слабкість в тілі все ще зберігалася. Я боялася лише одного, що впаду посеред сцени.           

 Поки дівчата розминалися, мій погляд машинально ковзав по глядачах. Там, де найбільше людей у чорному, з гарнітурою на вусі, сидить мер та його син. Шведа — гад!                                                                               

 Знайти їх виявилося нескладно.                                          

 Меру виділили окрему зону у першому ряду. Він виглядав суворо, але коли наші очі  зустрілися, кивнув, вітаючись. Мажор розвалився у сусідньому кріслі, на обличчі в нього широка усмішка. Гад потягував колу через трубочку і помахав мені рукою.                                 

 Хотілося злізти зі сцени і відлупцювати його як слід. Нестерпний бовдур. Але я дуже вдячна їм, що вони обоє все ж таки прийшли.                                                       

 Мої батьки в іншому місті, вони працюють і не могли приїхати. Так, я отримала підтримку по телефону, але все ж таки, коли ти на сцені і бачиш знайомі обличчя в залі, то почуваєшся впевненіше. А впевненість мені потрібна як ніколи…                                                                   

 Змагання проходять не скажу, що важко, але було кілька напружених моментів. Це тільки перші змагання, наша команда досить сильна і, на мою думку, ми танцювали краще ніж інші, але я все ж таки, через свою слабкість, під кінець ледь не впала, але змогла встояти, трохи вивихнувши трохи ногу.               

 У суботу на прийом пошкандибаю. Гості скажуть, що невістка у мера кривонога.                                                     

 Від такої думки стало смішно. Добре, що зараз кінець першого туру, під час танцю, краще взагалі ні про що не думати.                                                                                     

З  мене потік піт, в принципі, як і з усіх. Віка витиралася рушником, Даша жадібно пила воду, а інші вже поправляли одяг і зачіски.                                                       

 — Без травм взагалі не можеш? — переді мною чудом з'явився Шведа. Віка штовхнула мене ліктем так, що я ледь не впала з лавки.                                                             

 — Ти як тут опинився?— прошепотіла здивовано, озираючись. Мер говорив із хореографом. Капець…    

 Вчіпивши мене за щиколотку, змусив подивитися в свої нахабні карі очі.                                                                  

 — Скоріше за все, щиколотка трохи напухне, — резюмував мажор. Дістав із кишені якісь таблетки, відкрив пляшку з водою і дав мені в руки. — Бери. Це знеболювальне. Проковтни і запий, — пояснив як малій дитині. — Я так і знав, що з тобою знову щось трапиться. Добре, що я додумався взяти з собою таблетки.                                                                                      

 Після того, як я запила таблетку водою, він забрав пляшку назад і приклав мені до ноги. Попробувала забрати ногу, але він зміг втримати.                                    

 — Сиди спокійно. Зрозуміла? — Суворо сказав Шведа. — Хочеш, щоб щиколотка напухла?                                      

 — Коли ти встиг стати лікарем?  — поцікавилася, старанно приховуючи хвилювання. Шкіра від його дотиків покривалася мурашками.                                        

 — Як з тобою зв'язався, — озвався гад і при всіх поцілував мене в лоб.                                                                

 Ледве не вдарила нахабу, але вчасно помітила, що мер дивиться на нас.                                                                

 — Сьогодні я тебе прощаю, — процідила ледь помітно, не забуваючи чарівно усміхатися.                                       




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше