Дівчина друга. Притворись моєю

Розділ 25

Макс                                                                                               


 Дістаю із пачки сигарету однією рукою, а іншою набирав друга на телефоні. Вставив сигарету в рот і чиркнув запальничкою.                                                           

 У трубці пролунав собачий гавкіт і десь на задньому фоні жіночий сміх. Я усміхнувся, одночасно роблячи глибоку затяжку.                                                                        

 «Як же я задовбався...»                                                           

 — Алло, привіт, — пролунав веселий голос Марчука на тому кінці «дроту». — Почекай хвилинку, я вийду на балкон.                                                                                          

 Почувся звук відкривання дверей.                                     

 — Діана, це Макс дзвонить, я скоро! — вигукнув друг в сторону, не закриваючи динаміка.                                       

 — Передай, що він бовдур і, якщо не припинить… — долинуло з кімнати, але двері на балкон зачинилися.   

 Я спокійно вмостився у кріслі і  відкинув спинку.           

 — Що у вас там відбувається? — Спитав, втомлено потираючи очі. Знову затягнувся і з насолодою видихнув дим.                                                                            

 — Діана купала Гаррі, а він втік з ванної і став ганяти по дому, розбризкуючи піну, — сказав друг. У його голосі чулася радість та спокій. Щасливий. Навіть трохи заздрю. — А ти?  Хочеш зустрітися?                         

 — Хочу, — не відпирався. — Я здається сам себе переграв.                                                                                      

 — А я казав, — без іронії чи глузування промовив Марчук і зітхнув. — Давай у ресторані біля твого буду через півтора години?                                                               

 Я подивився на наручний годинник і видихнув:               

 – Давай. Їсти хочу…                                                                   

 — Яну вже виписали? — Після секундної паузі, поцікавився друг.                                                                       

 — Так… — гірка усмішка зірвалася мимоволі. — Зразу поїхала до Дена, навіть на сніданок не залишилася.       

 — І правильно зробила, — серйозно промовив Марчук. — Але ми про це під час зустрічі поговоримо.                   

 — Твоя взяла, — хмикнув і відключився.                            

 Загасивши сигарету і, закривши попільничку, відкинув голову на крісло. У думках панував хаос.                           

 Розтер обличчя долонями та опустив спинку ще нижче. Є час поспати, бо з Бондар все тіло за ранок затекло. Ні, я, звичайно, не скаржусь, спалося в її обіймах добре, хоча вона була гаряча, як пічка.               

 У грудях неприємно занило, викликаючи гостре бажання напитися.                                                                    

 Опустив руку на чоло і усміхнувся. Перед очима з'яввився образ Бондар.                                                          

 «Я ж просто хотів розвіяти нудьгу...»                                   

 Розвіяв, матір вашу…                                                                

 Марчук чекав уже в ресторані за столиком біля вікна і робив замовлення. Офіціантка намагалася фліртувати, здаватися чарівною, але друг був зосереджений на меню. Навіщо йому якась риженька з пишними грудьми, якщо він має свою неповторну блондинку вдома?                                                                                           

 Чи віддав би він свою дівчину на вихідні іншому хлопцю?                                                                                        

 Я аж закашлявся, уявляючи себе зі зламаною щелепою. Ні, фінгал і перелом мені не до лиця, краще навіть теоретично це в нього не запитувати. Марчук ставав неадекватним, коли мова заходила про його кохану.                                                                                          

 Мене провели за столик і поклали меню, розповівши про найкращі страви. Я сів на стілець і одразу зробив замовлення, знаючи, чого хочу.                                           

 Офіціантка кивнула, повідомила скільки приблизно готуватиметься замовлення і пішла.                                   

 — Яна не повелася на твоє спокушання? — флегматично запитав Тарас.                                                  

 — Як бачиш, — я удавано усміхнувся, крутячи між пальцями запальничку. — Мені їхні стосунки завжди здавалися неправильними. Адже Дену просто зручно.  Який би нормальний хлопець позичив свою кохану другу?                                                                                            

 — Не варто було лізти в їхні стосунки, — осудливо промовив Тарас, відкладаючи телефон на стіл. — Ну, розійшлися б вони, і чого б ти досяг? Легше стало б?

 Я пересмикнув плечима.                                                         

 — Мені якщо чесно взагалі начхати було, розійдуться чи ні. Нудьгою мучився. Як завжди… а Яна дарма на Дена час витрачає і визнавати цього не хоче. Якби вона тільки повелася намої залицяння, все б давно скінчилося.                                                                                   

 — Ти придурок, — констатував друг, викликаючи усмішку. На правду не ображаються. — І Яна це чудово знає, тому й не повелася, як ти висловився. Ти весь час намагався позбутися нудьги егоїстичними способами, байдуже ставлячись до почуттів інших. Якщо Бондар дізнається, що ти навмисне її провокував…                       

 — Не стільки її, скільки самого Дена… — скривившись, промовив я.                                                                                  

Офіціантка принесла каву.                                                       




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше