Розділ 24

Яна 

 Ранок приніс полегшення. Повільно відкрила очі, відчуваючи себе практично здоровою. Слабкість нікуди не поділася, але принаймні я вже не почуваюся так, ніби померла, а мене підняли з могили.

 Поруч хтось зарухався. Повернула голову і здивовано підняла брову.

 — Макс? — прохрипіла вголос. — Якого… — раптом все згадала.

 Поклала голову назад на подушку і опустила руку на чоло.

 Чорт! Я не мала допускати подібного! Потрібно було прогнати його. Тримати на відстані. З кожним днем між нами ніби стираються невидимі кордони, окреслюючі наші фіктивні стосунки. Я вже перестаю розуміти, де закінчується брехня і починається правда.

 Але є і плюси. Раз я стала розуміти і проводити самоаналіз, значить йду на одужання.

 Спробувала скинути руку Шведи з себе, але цей нестерпний мажор притягнув мене назад, ще й ногу на мене закинув. Я виявилася притиснута до ліжка намертво.                          

 — Ей, зменш обороти, — сказала сипло. 

 Серце незвично швидко забилося, змусивши мене напружитись. Я не настільки ідіотка, щоби не розуміти реакції власного тіла. Запитання в іншому: чого це? Це ж Шведа. У тому сенсі, що це ж Шведа! 

 Людина, яка не гребує одноденними зв'язками, вічно нудьгуючий придурок, що вигадує собі розваги на рівному місці. Я знаю його майже два роки, знаю краще, ніж облупленого.

 Нашу компанію, включаючи мене, він сприймає як близьких друзів і ніколи не намагався здаватися перед нами краще, ніж він є.

 І я була впевнена, що ця людина навряд чи коли-небудь зміниться. Він навіть позичив дівчину у друга, аби батько не відібрав його свободу. Одружитися? Ні. Це не про нього.

 Але останнім часом це якийсь незнайомий мені Шведа...

 Двері палати відчинилися, зайшов лікар. Повернула до нього голову і натягнуто усміхнулася, збираючись привітатись, як увійшов мер.

 Твою ж… Штовхнула Макса ліктем у бік, процідивши:

 — Прокидайся, любий, твій тато прийшов.

 Мер усміхнувся, пройшов у палату і поставив на столик кошик із фруктами.

 — Я прийшов особисто переконатись, що твоє одужання йде успішно. Вранці мені повідомили, що вночі знову була висока температура, але зараз бачу, що все гаразд.

 — Вибачте… — сказала, намагаючись зіпхнути з себе мажора. Уявляю, який у мене зараз вигляд.

 — Ще п'ять хвилин… — сонно пробормотав Макс, потягнувши мене назад на ліжко.

 Не витримавши сорому, витягла з-під голови подушку і шльопнула нею мажора.

 — Та встань уже! — обернулася до мера і винувато усміхнулася. — Вікторе Михайловичу, дякую за турботу, почуваюся майже чудово. Як тільки зможу, я поверну вам кошти, витрачені на мене.

 — Ну, що за жінка? — Шведа-молодший різко сів, незадоволено глянувши на мене, і скуйовдив волосся. — Тату, не слухай, вона марить.

 Мер усміхнувся.

 — Щоби в наступний похід без купань. Зрозуміли?

 — Так точно… — обізвалися хором і, переглянувшись, усміхнулися одне одному.

 — Добре. Настав час мені повертатися до справ, а ти… — мер суворо подивився на сина і пригрозив пальцем. — Щоб краще дбав про свою наречену.

 — Та він і так… — зніяковіла. — дбає.

 — Ось це мене і дивує, — загадково озвався мер і покинув палату, забираючи з собою лікаря, який пообіцяв повернутися трохи згодом і оглянути мене.

 — Ну що, в душ? — схиляючи голову, хитро запитав Макс.

 Спокійно подивилась на нього і все ж таки скинула з ліжка. Пролунав гуркіт і жалібний голос із підлоги:

 — За що?

 — За все, — буркнула і, підхопивши з крісла свої речі, зникла за дверима ванної кімнати.

 Ні, це зовсім не та подяка, на яку заслуговує Шведа… Але я і так граю його дівчину, і, якщо йому самому знадобиться допомога, не залишусь осторонь. Просто… мене починає дратувати власна реакція на нього. Бісить, що віддалилася від Дениса, що починаю порівнювати їх, бісить відчуття того, що моя зона комфорту порушена, що звичне життя змінюється.

 Тяжко зітхнула над раковиною і вмила обличчя крижаною водою. Подивилась у дзеркало і приречено усміхнулася.

 — Давай, Яно, зберись. Прийди до тями.

 Це ж лише Шведа. Просто потрібно якнайшвидше відійти від нього, збільшити дистанцію між нами.

 У двері пролунав стукіт, змусивши здригнутися і різко обернутися.

 — Ти там як? Ще не померла від щастя?

 Усміхнулася своїм дурним думкам і крикнула у відповідь:

 — Не дочекаєшся!

 Вірно, це лише Шведа. Треба це частіше собі повторювати. І навіть якщо він хвилюється про мене і дбає, то виключно заради власної вигоди чи тому, що відчуває провину.

 Як тільки я виконаю свою «місію», ми попрощаємось і все повернеться на свої місця.

 Трохи заспокоївшись, хоча не скажу, що почуття тривоги повністю зникло, я прийняла душ, почистила зуби, висушила волосся феном, що висить на стіні, і наділа свій одяг, той, у якому приїхала сюди.

 Коли я вийшла, за столом сидів лікар і щось обговорював з мажором.

 — Ось тут ще підпишіть, Максиме Вікторовичу. Ваш батько вже покрив усі витрати.

 — Кхм... — кашлянула, привертаючи увагу і привіталася з лікарем. — Доброго ранку, Ігорю Петровичу.

 — Зі мною ти не така ввічлива, — іронічно посміхнувся гад, ставлячи підпис. Відклав ручку і обернувся до мене. — Ну от, хоч на людину стала схожа, бо думав, що поруч зі мною покійник лежить.

 Скорчила пику у відповідь і усміхнулася лікарю: 

 — Думаю, я майже здорова.

 — Я все ж таки вас огляну, — стримано озвався він, підводячись.

 Макс теж підвівся і розім'яв шию.

 — Я тоді в душ, — і попрямував до ванної кімнати, крикнувши наостанок. — Візьму твою щітку!

 — Можеш і прокладки взяти! — огризнулася у відповідь, на секунду забувши, що поряд стороння людина.

 Лікар придушив усмішку і зняв із шиї стетоскоп.

 — Прошу вас, поверніться до мене спиною і підніміть футболку. 
‍‌‌  ‌‌‌  ‌  ‌‌  ‌    ‌  ‌    ‌‌    ‌‌  ‌  
 Повернулася, червніючи, і ледве стримуючи сердите сопіння.