Розділ 14

Яна                                                                                                 

 Шведа розслаблено відкинувся на спинку кухонного крісла, неквапливо пив гарячий чай (розвів мене на квітковий, який я бережу для особливих випадків), і крадькома спостерігав за мною.                                         

 Я теж розслаблено сиділа і жувала піцу із захопленням. Ось, що мені дійсно подобається в Шведі — це те, що поряд з ним не потрібно хвилюватися, як ти виглядаєш збоку. Не треба стежити за своїми діями та словами. Не пам'ятаю жодного випадку, щоб мажор когось дорікнув за непристойну поведінку. Він приймає людей такими, якими вони є і не париться. На мою думку, це круто.                                                                          

 — Про що задумалася, Бондар? — підперши голову кулаком, поцікавився він.                                                       

 — Про те… — запхала останній шматок у рот, прожувала і витерла губи. — Про те, який ти бовдур.   

 — Неправда, — посміхнувся він. Простягнув руку і прибрав з моєї щоки крихту. — Ти думаєш, який я неймовірний і таємно захоплюєшся мною.                    

 Скептично підняла брову і взяла склянку з колою.    

 — Захоплююсь тим, яка в тебе зарозумілість та впевненість у собі. Навіть заздрісно стало, — незворушно зробила ковток і полегшено зітхнула. — Дякую, все було дуже смачно. А тепер, ласкаво просимо на вихід, — і встала, збираючись прибрати зі столу.                                                                                             

 Шведа глянув у вікно.                                                            

 — Не вийде. Цей тип досі тут. У тебе є щось випити?  

 — Серйозно? — обурено насупилась. Поставила тарілки в раковину і взяла ганчірку, щоб витерти зі столу, але краще б відлупцювати нею цього зухвалого гада.                                                                                             

 — Ей! Ти чого задумала? — насторожився мажор, відчуваючи неприємності на свою гарненьку мордочку.                                                                                   

 — Виховуватиму тебе, — пригрозила багатозначно.    

 — Не треба виховувати мене, — встаючи з-за столу, запротестував він. — О, винце!                                              

 Побачив-таки… нічого від пронири не сховаєш.            

 — На річницю не допили? — поцікавився флегматично, відкорковуючи пляшку.                                                          

 — Це друга пляшка, — хмикнула, витираючи стіл. — Келихи там, — вказала на тумбочку, сполоснула ганчірку і кинула її на край раковини. — Наливай, я в душ, поводься пристойно.                                                       

 — А можна підглядати? — долинуло глузливе слідом. 

 От дитина, а здавалося б, дорослий хлопець.                

 Змирившись з тим, що так просто мені не позбутися компанії Шведи, взяла чисті речі, рушник і пішла у ванну. Коли вийшла, мажор уже перебрався до кімнати і окупував підлогу своєю нахабною дупою.                     

 — Сідай, — радісно покликав і поплескав на місце поряд із собою. — Я тут прикольний фільм знайшов.   

 Витираючи волосся, опустилася поряд і витягла ноги, спираючись спиною на диван.                                              

 — Що за фільм?                                                                         

 Шведа повільно повернув до мене голову.                      

 — Так просто? — примружився недовірливо. — І навіть не виженеш?                                                                               

 — Я можу передумати, — спокійно промовила і потяглася за келихом з вином. — Мій?                               

 — Твій, — усміхнувся він і натиснув на "плей".                  

 У кінотеатрі ми дивилися фантастику, а тут Шведа вибрав легку комедію, не вульгарну, а більше сімейну. І здається, я вже бачила цей фільм, але все одно сміялася, відчуваючи легкість та умиротворення.          

 Алкоголь приємно туманив розум та розслабляв м'язи.                                                                                            

 — Більше не питиму, — простягла сонно, відкидаючи голову назад. — Завтра рано вставати. А у понеділок заняття з танців.                                                                        

 Шведа допив вино і поставив порожній келих.             

 — До речі. Чому ти танцюєш у старих туфлях? Де нові? 

 — Нові? — нахмурилась. — Про що ти?                               

 — Е-е… — Шведа, здається, теж завис. — А Ден тобі хіба не подарував?                                                                            

 — А мав? — запитливо підняла брови. — Та-ак… — войовничо простягла. — З цього місця детальніше, будь ласка.                                                                                   

 — Та я… — Шведа скуйовдив волосся і натягнуто посміхнувся. — Просто подумав, що він тобі подарує танцювальні туфлі, адже твої… забий, коротше. А що він тобі подарував?                                                                  

 Зніяковіла і відвела погляд.                                               

 — Не питай.                                                                                

 — Оу… — зрозуміло видихнув цей гад. — Тільки не кажи, що він подарував тобі…                                            

 — Замовкни! — вигукнула, закриваючи поганцю долонею рот. — Не смій! Навіть не думай!                      

 Шведа безсовісно засміявся. Хитнув головою і подивився на мене важким поглядом.                             

 — Золотко, ти майже сидиш на мені верхи, чому б нам не переміститися на ліжко?                                                    

 — Ну ти й… придурок! — вдарила кулаком у плече і швидко встала на ноги. Зібрала порожні келихи, прихопила недопиту пляшку вина і поспішила на кухню. Щоки запалали, а серце частіше забилося в грудях, і мені це ох як не сподобалося. Так не має бути! Це ненормально відчувати таку реакцію на Шведу.