Розділ 12

Яна                                                                                                

 Коли я вдягнулась і вийшла на кухню, Шведа підпирав задом підвіконня, пив каву і дивився у вікно.               

 — Слухай, мені тут стало цікаво, скільки у тебе суконь? Чи є з відкритою спиною?                                                     

 Закотила очі, взяла свою чашку з кавою і відпила.      

 — Чому ти їх не носиш? — Не відставав гад.             

 — Помовч, якщо не хочеш поїхати в універ один, — кинула багатозначно і почала готувати для Дениса сніданок. Він звик зранку ситно їсти, проте ввечерю міг взагалі пропустити.                                                             

 Денис з'явився на кухні хвилин через п'ятнадцять, коли я майже закінчила. Скуйовдив волосся і прикрив позіхання.                                                                                

 — Я вирішив поїхати до універу з вами, — сказав він і сів за стіл.                                                                             

 — Це навряд чи, — натягнуто посміхнувся Шведа і знову глянув у вікно. — Біля під'їзду стоїть джип. Якщо вийдемо разом, у мого батька з'явиться дуже багато питань. Тож пробач. Я залишу гроші тобі на таксі, а нам із Яною вже викликав.                                                            

 — Як у тебе все продумано, — незадоволено буркнув Денис і вийшов із-за столу. — Я в душ, а ви можете котитись... — і вийшов.                                                        

 — Серйозно?! — гнівно вигукнула і кинулася до вікна. Джип і справді стояв біля під'їзду. — Ти знав, правда? Тож розіграв цю комедію, щоб залишитись у нас?    

 Шведа невимушено пожав плечима.                             

 — Хто знає. Я й сам часом погано розумію власні вчинки.                                                                                     

 — Ідіот, — процідила і вимкнула плиту. — Якщо мої стосунки з Денисом через це зіпсуються...                   

 — Бондар, — видихнув мажор, ставлячи чашку на стіл. — Ваші стосунки зіпсуються і без моєї участі, коли ти нарешті знімеш рожеві окуляри і зрозумієш, що... — і, недоговоривши, попрямував до коридору, а я могла лише обурено фиркати і йти слідом.                              

 Який же він гад все-таки! Так би й придушила! Двічі! 

 Так почався найгірший тиждень у моєму житті.        

 Шведа відвозив мене до універу, до дому, на заняття, відвідував усі мої тренування, не раз приходив на мій факультет, за що особливо мені хотілося його прибити, адже весь мій курс знав, що я зустрічаюся із Денисом. Поповзли чутки. А цей гад… притягся зустрічати мене з букетом. І добре, якщо б з банальними трояндами, але гад притяг мої улюблені орхідеї. І це на очах майже всього універу.                                                                       

 У п'ятницю Денис пішов з останньої пари, сказавши, що йому треба відвідати батьків, а я сиділа до кінця. А коли вийшла з аудиторії, помітила войовничо-налаштованих дівчат, які одразу попрямували до мене. Мабуть, чекали.                                                                      

 — Ти. Є розмова, — сказала вже знайома блондинка. 

 — Скоріше, — поквапила її подружка, махнувши темними кучерями.                                                             

 Риженька мовчала, але дивилася злісно.                   

 — Дівчата, — зітхнула стомлено. — Я не маю жодного бажання з вами спілкуватися, — повернулась і попрямувала до виходу.                                                     

 Мене смикнули за сумочку.                                                

 — Ти знахабніла?! — зарозуміло виплюнула блондинка. — Вирішила забрати собі Максика?                                  

 — Нічого не вийде, —процідила кучерявенька, складаючи руки на грудях. — Максик завжди був спільним надбанням, і кожна могла претендувати на його увагу. А тепер він усім каже, що має дівчину.   

 — Але ж ти взагалі з іншим зустрічаєшся… — додала риженька, продовжуючи знищувати мене поглядом. 

 Хмикнула і похитала головою.                                           

 — Миленькі дівчатка, — промовила оманливо спокійно. — Ви мені ніхто, так що мене нічого не стримує. Ще одна така претензія і ви дуже пошкодуєте, — чарівно посміхнулася і додала. — А зі своїм Максиком самі розбирайтеся. Успіхів, — помахала рукою і вирушила до виходу.                                           

 У відкриту вони не нападуть і нічого не зроблять, але нишком нагадити можуть.                                                 

 — Від тебе одні проблеми, — крикнула сердито, варто було вийти надвір і побачити Шведу.                               

 — Що? — посміхнувся він. — У тебе місячні? Чого відразу не сказала, я купив би тобі морозиво та знеболювальне.                                                                 

 — Дуже смішно, — огризнулася у відповідь. — Навіщо ти всім кажеш, що я твоя дівчина?                                 

 — А це не так? — насмішкувато простяг він, хитнувшись на п'ятах.                                                           

 За нами спостерігали...                                                       

 — Ну не гнівайся, — простяг примирливо і обійняв мене за плечі, уткнувшись носом у шию. — Від тебе завжди так смачно пахне. Що за парфуми?                    

 — Піт називається, — смикнула плечем і, поправивши сумку, попрямувала до стоянки. У спину полетів сміх. 

 — Та гаразд тобі,— безтурботно хмикнув Шведа, йдучи поруч. — А давай сходимо в кіно?                                    

 — Чого раптом? — здивовано спитала.                        

 — Просто фільм новий вийшов, — пожав плечима і поліз у кишеню куртки за пачкою сигарет, але чомусь передумав.