Розділ 11

Яна                                                                                               

 Я вже простягла "магніт" до парадних дверей, як за спиною пролунав грубий голос.                                          

 — Дівчино!                                                                                 

 Обернулася, готуючись захищатися від удару, якщо що, ну раптом, але побачила водія таксі, який висунувся з відчинених дверей пасажирського місця.                        

 — Дівчино! Ваш друг відрубився. Куди його везти? І хто мені заплатить?                                                                     

 Дивом стримала матюки, які чуть не зірвалися з язика і шумно зітхнула, кинувши погляд у нічне небо.                

 "Боже, за що мені таке покарання?!"                                

 — Ем... зараз, зачекайте, будь ласка, — повернулася назад до машини, мацаючи себе по кишенях. — Блін! Телефон забула. Чи можу я піднятися до себе, щоб взяти телефон і уточнити адресу цього недоалкоголіка? — я не збиралася церемонитися, а водій не збирався йти на поступки.                                  

 — Ага, щоб ви потім не вийшли? І як я вас шукатиму? І що із цим робити? — хитнув головою, показуючи на заднє сидіння, на якому розвалився вщент п'яний Шведа.                                                                                   

 — Апффф… — видала і, відчинивши двері, взяла мажора за грудки. — Прокинься, чудовисько! Скажи де живеш! Адреса, Шведа, матір твою!                                   

 Мажор простогнав у відповідь, відмахнувся від мене, здається, пославши за всім відомою адресою і завалився на бік.                                                                    

 — Гад! — вилаялася, а погляд упав на гаманець, що стирчить з кишені модних джинсів. — Та-ак… — видихнула і полізла в кишеню. Цей придурок навіть не ворухнувся. Грабувати — не хочу. Але відправити його у такому стані з невідомим типом теж не можу. Кине на узбіччі, як бродягу і все…                                                       

 Витягла тисячну купюру і простягла водію.                   

 — Досить?                                                                                  

 — Цілком, — хмикнув він і прибрав гроші під козирок. — А з цим що?                                                                               

 — А цього я заберу, — невпевнено видихнула. — Спробую…                                                                                   

 Запхала гаманець назад у його кишеню, нахилилася до Шведи і просунула руки під пахви, щоб підняти його та витягти з машини. Важкий гад.                                      

 — Яна? — пролунав голос Дениса зовсім поряд.            

 — О! — Зраділа я.                                                                        

 — Ти що робиш? — насупився він.                                       

 — Допомагай, — посміхнулася я, прибираючи волосся з чола. — Давай, я одна не впораюсь. Твій же друг, ти й тягни.                                                                                          

 Шведа замикав і знову послав нас.                                  

 — Добре… — неохоче простягнув Денис, і ми разом витягли мажора з машини. Таксист одразу зачинив двері та поїхав. Міг би й допомогти.                                  

 — Шведа, гад, ноги переставляй!                                       

 Він хрюкнув, думаю, це був сміх і розліпив очі.              

 — А ти мені даси? — і розсміявся, ледве переставляючи ноги.                                                           

 — По голові тобі дам, — пообіцяла чесно.                      

 Денис незадоволено насупився, але він же повинен розуміти, що п'яні всі такі — говорять, що попало.  

 — Ти така мила… — промикав мажор. — І ти такий милий... — додав ледве чутно, і цим урятував ситуацію. Денис заспокоївся.                                                               

 Насилу вдалося втягти мажора в квартиру. Ден дотягнув його до дивана, а я пішла до спальні, щоб залишити там пакет з подарунком. Після цього вернулася назад у вітальню, зняла з Шведи взуття, накрила пледом і пішла на кухню по воду. Вночі йому точно захочеться пити. Поставлю поруч, щоб не блукав у нашій квартирі в темряві.                                                                                

 — Ми залишимо його тут? — скептично поцікавився Денис, спостерігаючи, як я наливаю води з графина. 

 — А де? На вулиці? — не зрозуміла я. — Ти ж бачиш, у якому він стані. Відпускати його одного небезпечно. 

 — Дивно, Макс давно так не напивався, — задумливо промовив він.                                                                         

 — Виходить, був привід, — хмикнула і повернулася до кімнати. Підсунула журнальний столик до дивану і поставила на нього склянку.                                           

 — Гаразд. Завтра в універ, я спати, — зітхнула втомлено, ігноруючи невдоволений погляд мого хлопця.                                                                                    

 Знаю, на що він сподівався цього вечора, але нічим допомогти не можу. Я втомилася.                                   

 Переодягнула білизну, в такій гарній, просто вже не було сенсу і лягла. Денис одразу відвернувся до стіни, навіть не обійнявши мене.                                             

 На дивані в сусідній кімнаті сопів Шведа. Справжня сімейна ідилія. Посміялася над собою і заплющила очі.

 Мажор, на своє щастя, проспав до ранку. Але як не дивно, прокинувся разом зі мною по будильнику. Сів, тримаючись за голову, жмурив очі, але побачивши склянку, одразу взяв її і випив воду одним махом.    

 — Я принесу аспірин, — сонно проговорила і спустила голі ноги з ліжка. Футболка прикривав все, що треба, тож я не парилася. Шведі зараз точно не до мого тіла. Думаю, у його голові лунають дзвони.